• Актуально

I не варто вигадувати «роттердами»

Михайло ЛЕВЧУК.

Тернопільська область.

Нещодавно прес-служба Міністерства економічного розвитку і торгівлі повідомила про результати антидемпінгового розслідування щодо імпортування в Україну азотних добрив із Росії (80-90% загального обсягу) за демпінговими цінами: «Це завдає шкоди вітчизняним виробникам хімічних добрив та несе загрозу продовольчій безпеці України, адже ставить українських аграріїв у небезпечну залежність від поставок у майбутньому».

ЯКИЙ ЖЕ вихід пропонують чиновники? А ось який: «З метою гарантування продовольчої безпеки існує нагальна необхідність вжиття заходів з диверсифікації поставок добрив в Україну (з Китаю, країн Близького Сходу, США та інших)». Навряд чи нова «прив’язка» дасть полегшення українським аграріям, адже за їхній рахунок замість одних бізнесменів наживатимуться інші.

Цей «буденний» епізод засвідчує, як Українська держава крок за кроком втрачає економічну самодостатність. Аби цілковито не опуститися до рівня «бананової» республіки, украй тривожне становище вимагає глобального осмислення, а назрілі гострі проблеми — радикального розв’язання.

«Сільські вісті» вже розповідали про результати багаторічних досліджень науковців «Бережанського агротехнічного інституту», які експериментальним шляхом довели, що найенергоємнішим продуктом в Україні є звичайна солома зернових культур. Об’єм біогазу, який із неї можна добути, дорівнює колишнім річним обсягам закупівлі природного газу в Росії.

До речі, половина недешевого імпортного блакитного палива витрачалася для вітчизняного виробництва міндобрив. Хоча шлам, утворений унаслідок бродіння біомаси в спеціальних реакторах, міг би повністю покрити потреби сільського господарства в органо-мінеральному живленні. До того ж таке добриво надзвичайно ефективне для екологічного землеробства.

Отже, відразу вирішили б три проблеми: виробництва енергоносіїв та органічних добрив, а також утилізації відходів (теж вельми актуально). Та, на жаль, будівництво біореакторів в Україні ніяк не зрушить з місця (у Німеччині, скажімо, їх уже більше 10 тисяч). Можливо, через те, що деяким олігархам це може зруйнувати налагоджений багаторічний прибутковий бізнес на ринку енергетики і торгівлі міндобривами.

Нещодавно бережанські науковці знову заявили про себе — на виставці в столиці демонстрували діючу модель машини «Дністер 12». У супрязі із зернозбиральним комбайном вона пристосована виготовляти високоенергетичні пелети безпосередньо на жнивному полі. Причому в діло йде не лише солома (комбайн не залишає її за собою на стерні), а й полова. Таким чином, площі відразу вивільнюються для проведення наступних робіт.

За техніко-економічними параметрами «Дністер 12» не поступається подібним машинам, створеним у Німеччині та Австрії. Навіть економніший — суттєво зменшує затрати на виготовлення, фасування, перевезення і складування пелет. Отож собівартість тонни готової продукції не перевищуватиме 400 гривень (за кордоном вона коштує 140-165 євро).

— Аграрний сектор економіки України повинен перетворитися зі споживача енергоносіїв, за які доводиться платити щораз більше, на їх виробника, — пояснює мотиви, що спонукали до створення машини, її головний конструктор керівник агротехнічного інституту професор Василь Павліський. — Для цього є всі умови. Зокрема, вдосталь соломи різних зернових культур, енергетична цінність якої вища, ніж кам’яного вугілля. Якщо цим добром розпорядитися по-господарськи, то не треба буде вигадувати ніяких «роттердамів». Зокрема, в нашому інституті багато працювали над пошуком найоптимальнішого варіанта підготовки соломи, який би дав змогу одержати максимальний вихід енергії. І добилися успіху — сконцентрували її «силу» в маленькій пелеті. Цю продукцію можна використовувати у сільському господарстві (наприклад, як корм для тварин) і в промисловості (виробництво біогазу, біометану, біоетанолу, органо-мінералізованих добрив та ін.).

Не вдаючись докладно у технологію, зауважимо, що сконструйована доктором технічних наук Василем Павліським машина за годину роботи в полі спроможна видати 12 тонн пелет. По суті, її призначення — збирати ще один, не менш цінний, аніж зерновий, «енергетичний» урожай на тому ж полі. Тепер справа — за впровадженням новинки у виробництво.

Державницький підхід до розв’язання проблеми вимагає паралельно будувати біогазові заводи, де із пелет «видобуватимуть» біометан і цінне добриво. За розрахунками Василя Михайловича, в Україні вистачає сировини для 5 тисяч таких підприємств. Розташовуючи їх у сільській місцевості, можна створити на кожному близько 300 робочих місць. Сільськогосподарські виробники, постачаючи заводам сировину, взамін отримають електричну і теплову енергію, заправлятимуть техніку й транспортні засоби зрідженим і стисненим газом, виготовленим із біометану.

Нагадаємо, що таким шляхом уже відколи крокують наші європейські сусіди. То ж чому стоїмо?