• Людина та її справа

“Жива” олія смакує всім

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото автора.

Запашна олія без канцерогенів, консервантів та рафінації. Гарбузова, рижієва, гірчична, соєва... Це аж ніяк не весь асортимент продукції Григорія Фокіна — фермера з Чернігівщини. Та все ж найпопулярнішою залишається соняшникова.

СВОЮ олійницю Григорій Олексійович придбав у напіврозібраному стані, тож довелося її повністю переробляти і збирати фактично власноруч.

«Виготовлення олії — процес складний, — ділиться досвідом фермер. — Спочатку насіння треба висушити, частину його підсмажити, аби продукт вийшов запашний. Свіжовичавлена олія має відстоятися — тоді не піниться, не пригорає, бо в ній немає води. Нинішні торгові мережі пропонують досить широкий асортимент соняшникової олії. Вона різниться сортами, виглядом, якістю, ціною, способами виробництва. Багато рафінованої. Як на мене, таку олію не варто використовувати у харчовій промисловості, адже при рафінації виробники часто застосовують шкідливі хімічні препарати».

Дивують фермера й тривалі терміни зберігання заводської олії.

«Якщо вам до вподоби, наприклад, лляна, то незайве буде знати, що «живе» вона, як максимум, три місяці, — розмірковує. — Будь-яка олія не може зберігатися цілий рік. Хоч я й не технолог, але розумію, що для тривалого зберігання потрібно або щось додавати, або вбити все «живе» іще на старті. Екстраговані, дезодоровані, виморожені та очищені різними способами олії — повне безглуздя: вони нічим не корисні, лише зайві калорії дають. Під час такого оброблення втрачаються жиророзчинні вітаміни та мікроелементи. Саме через це будь-яку олію з магазину важко назвати якісною».

Олійниця, зібрана Григорієм Фокіним, у середньому переробляє 130 кілограмів зерна за годину. «Вихід олії залежить від багатьох факторів: вологості, засміченості, олійності зерна. Якщо насіння чисте з вологістю вісім відсотків, то одержую з одного центнера 35-40 літрів олії. Гарбуз дає 20-25 літрів із такої ж кількості».

Якщо раніше фермери продавали насіння соняшнику одразу після збирання врожаю, то сьогодні у багатьох із них є власні склади для її зберігання. Своєю коморою обзавівся і Григорій Фокін. Придбавши ще й олійницю, не поспішає із продажем вирощеного збіжжя. Виготовляє олію, котру, як і макуху, охоче купують місцеві.

Щороку в Україні отримують близько 11 мільйонів тонн насіння соняшнику і майже все тут і переробляють. Близько 85 відсотків виробленої олії відвантажують на експорт. Наша країна посідає перше місце у світі із постачання соняшникової олії з обсягом продажу кілька мільярдів доларів за рік. На вітчизняні підприємства припадає понад 60 відсотків світового експорту. Додайте до цього десятки тисяч українців, задіяних в олійно-жировій галузі, й стане зрозуміло, що вона справедливо вважається однією з ключових в українському АПК.

Одначе якість та користь промислово виготовленої олії залишають бажати кращого. Інша річ продукт із маленьких приватних олійниць — «жива» олія. Такі підприємства могли б дати поштовх до вирощування багатьох інших традиційних для України олійних культур, тобто до відродження ще низки галузей АПК. Приміром, льонарства. В Європі лляна олія коштує дорожче, ніж оливкова. Звісно, дрібному виробникові не до снаги вийти на європейський ринок, зате наші співвітчизники мали б продукт, якість та корисність якого поза сумнівом.