• Мандрівка в дивосвіт

Тварина, а не риба

На запитання, яка тварина найбільша на планеті, багато хто відповість: «Слон». А ось і ні! Це синій кит.

ТАК-ТАК, саме тварина, а не риба. Бо хоч у народних казках цю істоту і назвали «чудо-юдо риба кит», та насправді ніяка це не риба. І ось чому…

Синій кит — ссавець, тепло­кровна хребетна тварина, у якої є молочні залози та волосяний покрив. Хоча і здатний він тривалий час перебувати під водою, та дихає не зябрами, як риба, а легенями. Також синій кит народжує дитинчат і вигодовує їх молоком. Воно вдесятеро поживніше за коров’яче, тому китенята зростають напрочуд швидко. Губ у них, до речі, немає, тому вони не смокчуть мамине молоко. Просто охоплюють ротом сосок, а матір з допомогою спеціальних м’язів упорскує молоко малечі в рот.

Відомий дослідник океанічних просторів Жак-Ів Кусто назвав синіх китів володарями морів і океанів. Їх можна зустріти у Тихому океані, у Беринговому і Чукотському морях, поблизу Командорських, Алеутських островів і Курильської гряди… Той, хто хоч раз побачить їх, буде вражений на все життя. Це справжня жива громадина!

У нього величезне витягнуте тіло завдовжки 33 метри та вагою 160 тонн. При цьому серце важить аж півтонни (за годину воно перекачує вісім тонн крові!), череп — до п’яти тонн, печінка — одну тонну, язик — понад тонну… Словом, синій кит такий великий, що на його спині запросто могли б вишикуватися в ряд 30 африканських слонів. А коли він дихає, то лише один його «ковток» повітря — це 14 кубометрів атмосфери.

Й, уявіть собі, такі велетні ще й швидко плавають, часом розвиваючи швидкість 50 кілометрів за годину.

І пірнальники вони теж пречудові — можуть зануритися на глибину 3000 метрів. Це три кілометри! З’ясували це, коли один кит заплутався у глибоководному підводному кабелі. До речі, пірнає на такі величезні глибини кит завдяки товстому шару жиру. Він рятує його від переохолодження. І ще заросла ніздря, де повітря може зберігатися у сховку, як у мішку. Завдяки цьому кит за екстремальних ситуацій може не спливати до двох годин поспіль.

Усі погодяться, така тварина має ще й дуже багато їсти. Китова паща й справді велетенська. А в його шлунку може вміститись ціла вантажівка!

А тим часом у кита надзвичайно вузьке горло. Тому харчується він тільки дрібнесенькими рачками. Велетень має «вуса», котрі складаються з двох рядів рогових пластин, що звисають із верхньої щелепи. Крізь них кит проціджує воду, відфільтровуючи крихітних рачків. Тільки на сніданок йому їх потрібно не менш як кілька тонн. Словом, чудо-юдо риба кит мусить добре потрудитися, щоб насититись. Тому тварини тривалий час пасуться на рачкових «полях» — таких місцях у морях і океанах, де на великих просторах скупчуються колонії дрібних планктонових організмів.

У морі на наближення китів часто вказують специфічні фонтани. Справа в тому, що у повітрі, котре кит видихає через розміщені на голові ніздрі, багато водяної пари. Тому, коли він близько до поверхні води робить видих, із його ніздрів потужним струменем виривається насичене гарячою парою повітря, яке, охолоджуючись, миттю перетворюється на досить високий стовп дрібних крапель. Тож нерідко трапляється: тварини ще не видно, а над морем чи океаном уже з’явився фонтан.

Зазвичай кити плавають по дві-три особини, іноді й поодинці. У спокійному стані вони тримаються під водою до 12 хвилин. А тоді обов’язково випірнають, щоб ухопити ковток повітря. Після глибокого занурення на поверхні спочатку з’являється верхівка голови тварини з дихалом. Давши фонтан, синій кит поволі і плавно згинає широку спину. Мініатюрний спинний плавник з’являється, коли голова і передня частина спини вже ховаються під водою. Тварина сильно виставляє хвостове стебло у формі півкола.

Кити посилають ультразвукові сигнали, що допомагають їм орієнтуватися, куди пливти. Якщо попереду перепона, то сигнал, відбиваючись, повертається. Тоді тварина звертає з курсу. Проте бувають випадки, що берег дуже пологий і цей сигнал не відбиває. Кит, думаючи, що попереду вода, на велетенській швидкості викидається на берег острова чи материка. Вчені досі шукають пояснення цьому трагічному явищу, адже, якщо тварину впродовж найближчих 20 хвилин не зіштовхнути назад у море, вона гине під тиском власного тіла.