• Спортивна слава України

Чемпіон із глибинки

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото з архіву Сергія Пирковського.

Нещодавно Сергій Пирковський із Борзни удруге став чемпіоном Європи. Шістдесятилітній спортсмен гідно представив Україну на чемпіонаті з гирьового спорту в угорському місті Печ. Серед 48 членів нашої збірної Сергій Володимирович був єдиним представником Чернігівщини. Він виступив у змаганнях ветеранів вікової категорії 60-64 роки у вазі 90 кілограмів плюс із вагою гирі 16 кг.

«У ЦІЙ категорії було кілька номінацій: класичне двоборство, ривок й естафета, — розповідає Сергій Пирковський. — Я подав заявку на класичне двоборство. У Скадовську незабаром відбудеться чемпіонат України з двоборства, затим — світовий турнір у Греції, тож я свідомо підготував собі тренувальний цикл».

На європейській першості він показав чудові результати, набравши у сумі двоборства 292 бали (поштовх — 70 плюс, ривок — 222), і не лише здобув золоту нагороду, а ще й установив новий рекорд чемпіонатів Європи у ривку.

Для Сергія Володимировича — це вже друге «золото». Перше взяв у Керчі, також на чемпіонаті Європи, а у Запоріжжі на чемпіонаті світу здобув «бронзу». Своїми спортивними досягненнями має завдячувати виключно самому собі, бо у Борзні й досі немає тренувальної бази.

«Для мене гирі — не хобі, а професія, — розмірковує спортсмен. — Якщо на тренуваннях організм піддається навантаженню понад 20 тонн — то це професійний спорт і важка праця. Тренуюсь у власній квартирі. Коли запропонував відкрити секцію гирьового спорту у дитячо-юнацькій спортивній школі, на мене подивилися, як на дивака».

У родині Пирковських він не єдиний силач. Його старший брат колись професійно займався важкою атлетикою, став кандидатом у майстри спорту. Однак важка праця у вугільній шахті змусила полишити улюблене заняття.

Свій перший публічний виступ Сергій Пирковський пам’ятає в деталях, неначе це було вчора.

«Я тоді був школярем, — згадує, — але у Борзні на стадіоні 40 разів підняв двопудову гирю і переміг усіх конкурентів, значно старших і досвідченіших».

Сергій Володимирович не любить називати себе богатирем. Каже, раніше всі люди були сильні, доки в моду не ввійшли алкоголь та цигарки. «Земля сільська завжди плекала дужих людей, — переконаний гирьовик. — Мої діди пройшли війну, були невтомними косарями і померли близько дев’яноста».

Сергій Пирковський у гирьовому спорті понад 40 років. Шлях до чемпіонства був непростий. Три роки пропрацював у шахті на Донбасі, куди змусила піти після закінчення столичного інституту фізкультури мізерна тренерська зарплата. Затим кайло в забої змінив на кермо електровоза і відновив тренування. Став навіть тренером місцевої команди шахтарів.

Вийшовши у 50 років на заслужену пенсію, повернувся на малу батьківщину, поближче до матері. Діти повиростали, стали на ноги, мешкають за кордоном. І Сергій Володимирович сповна віддався улюбленому заняттю. От тільки професійний спорт — задоволення не з дешевих. Гроші потрібні на інвентар, на особливий раціон харчування. Зрозуміло, що однієї пенсії замало, тож чемпіон улаштувався сторожем у місцевий дитячий садок.

«Заняття моє прибутків не приносить, — усміхається пан Сергій, — натомість є грошові витрати та ризики для здоров’я. Але мене ніхто ні до чого не змушує».

У чемпіонаті України з гирьового спорту ветеран міг би й не брати участі, бо вже має ліцензію на світову першість в Афінах. Проте він не хоче пропустити національні змагання. А от чи добереться чемпіон у жовтні до столиці Греції, залежить від районних депутатів. Вони мають на сесії проголосувати за виділення коштів на цю поїздку. З області за весь цей час не було жодної підтримки чи допомоги...