• Гаряча тема

Затримали — відпустили,

або Хто кого й для чого?

Михайло ГУБАШ.

МИНУЛОГО тижня медіапростір країни буквально розривало від гучніших одне за одне повідомлень про наймасштабнішу, як було заявлено, в історії України антикорупційну спецоперацію, в рамках проведення якої правоохоронці затримали понад два десятки представників керівного складу податкових адміністрацій часів правління В. Януковича. Їх у кайданках та під посиленою охороною доставили вертольотами до Києва.

Втім, ця грандіозна за масштабами спецоперація (а задіяно в ній було близько 2000 поліцейських, 500 прокурорів, майже одночасно проводилися понад 400 обшуків) перечепилась об... судову систему. Печерський райсуд столиці почав один за одним відпускати екс-податківців, звезених із 15 областей, під заставу чи особисте зобов’язання. Хоча були й заарештовані — ті, хто не зміг одразу «потягнути» розмір застави. Наприклад, колишньому голові податкової в Харківській області Станіславові Денисюку (якого називають «наглядачем» за бізнесом олігарха-втікача Сергія Курченка) суддя призначив понад 100 млн грн застави. В основному ж її розмір коливався від 1 млн грн до 10-15 млн. І їх сплачували!

Однак нічого дивного — фігуранти справ далеко (ну ду-уже далеко) не бідні люди: за словами А. Авакова, в результаті обшуків у них сукупно вилучено 5,5 млн доларів готівкою (з них 3,8 млн — лише в одного), 3,7 кілограма золота, 50 кілограмів срібла, 280 тис. євро, багато ювелірних виробів, картин, автомобілів. Усього ж екс-податківцям інкримінують заподіяння державі збитків на суму майже 96 млрд грн. Показовою є ситуація щодо колишнього начальника Дніпропетровської міської податкової інспекції Андрія Ліпінського. Суд відмовився його заарештовувати й обрав запобіжний захід у вигляді внесення застави в розмірі 1 млн грн. Це при тому, що прокуратура вважає його винним у заподіянні державі збитків на 1 млрд грн. Не дивно, що і генпрокурор Юрій Луценко, і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, і Прем’єр-міністр Володимир Гройсман висловили своє обурення такими м’якими рішеннями судів.

І що з цим робити? Річ у тому, що всі троє вищезгадані високопосадовці є представниками лише однієї — виконавчої — гілки влади. Крім неї, в Україні існують ще дві — законодавча (вищий орган — Верховна Рада) і суддівська. Оскільки за Конституцією вони незалежні одна від одної, виникає певна колізія.

Простіше кажучи, ні поліція, ні прокуратуа, ані жоден інший силовий орган не в змозі на законних підставах вплинути на «неслухняних» представників вітчизняної Феміди. Навіть з метою відновлення справедливості. І яким чином тоді реалізовувати на практиці гасло, яким сьогодні керується Генпрокуратура, щоб слова «закон» і «справедливість» перестали входити в суперечність і почали працювали в тандемі, ставши одним цілим?

Логічне запитання? І воно, до речі, не одне. Наприклад: якщо справедливість неможливо поновити (чи встановити) законним шляхом, залишається...

...Ні, ніхто нікого не збирається закликати до будь-якого порушення закону. Але й надалі ігнорувати слушні вимоги суспільства сьогодні видається не зовсім правильним. «Ще одне милосердне рішення, і я почну переживати за пожежний стан на Печерську»... Ці слова чільника ГПУ мають стати пересторогою тим, хто намагається законсервувати ненажерливу (а часом і кровожерну) Систему, побудовану всіма «папєрєднікамі»...