• Cільські обрії

За борозною — до сонця

Ілько КОЛОДІЙ.

Львівська область.

Здається, вчора це було: жнива, спека, однолітки Романа Гуля м’яча на видолинку ганяють, а він, школяр-семикласник, спішить на… роботу — взяли помічником комбайнера. А 18-річним уже працював у своєму Пустомитівському районі трактористом, причому на закордонному «Джон Дірі».

КОЛЕГИ-механізатори на наших пострадянських навіть новеньких тракторах скаржилися: після якихось півсотні гектарів оранки їхні «залізні коники» мусили йти на «лікарняний», а Романовій доглянутій машині хоч би що!

— Люди, як і дерева, вростають у землю поволі, але надійно, — каже фермер Роман Гуль про себе.

Перше самостійне господарство створював із батьком на 10 га землі. Невдовзі «наростили» земельний клин до 250 гектарів. Далі — більше. 2014 року разом із Василем Демківим створили ТзОВ «СП «Захід-Агро» та опікуються 465 га поля.

Землі дісталися не найкращі. Кращі ділянки давно розібрані, а фермерам перепадають здебільшого порослі чагарями невдоби. Часто-густо на приведення поля до «робочого» стану йде рік, а то й більше. Так було у Верхній Білці, Нижній Білці…

Втім, фермер на землю не нарікає — наполегливо відроджує кожен клаптик перелогів. І це йому до снаги. Куди важче долати бюрократичні чортополохи, доводити чиновникам, що ти взяв землю в обробіток не задля перепродажу.

Та життя триває. А воно, те життя, як казали ще давні латиняни, — боротьба. Шкода, що ця боротьба (як би сказати делікатніше) марудна і необов’язкова. І пан Роман не збирається здаватися.

…Сільська праця ніколи не була легка, проте нинішні підприємці села більше нарікають саме на законодавчі перепони і невизначеність. Та й кожен хотів би мати, врешті-решт, бодай якусь перспективу: готував би, приміром, собі кадри, бо ж і кадри — дефіцит (он механізатора аж у Рівному знайшли!), купував би нормальну техніку. А так…

Влетиш у копієчку — а завтра виявиться, що нікуди ту техніку вивести. Знову — циркуляри, чиновницька забудькуватість, незрозумілі додаткові вимоги…

Із власниками паїв угоди на 300 гектарів поля ніби надійні. А як бути із невитребуваними паями, узаконеними районом і не визнаними сільрадою? Знову судитися, як робив це кілька літ поспіль за майже півтори сотні гектарів? І чого ж не працюється так, як хотілося б?!

Далеко ходити не треба. Фермерське господарство ТзОВ «СП «Захід-Агро» спеціалізується на зерновиробництві. Аміачна селітра ґрунт окислює, тож потрібна й органіка. А де її взяти? Воно б добре мати у господарстві тваринницьку ферму. І Роман Гуль купив у своїх Гаях два корівники, телятник, де можна розмістити зо три сотні голів… Але поки все оформлялося, землі довкола віддали іншим підприємцям. А корова потребує ні мало ні багато гектар площі під пашу… От і гадай, як тут бути.

Можна довго на пальцях обох рук перелічувати проблеми фермерів краю. Та їх від тієї лічби не поменшає. Вихід один: порушувати питання на вищому рівні. Якщо на нижчому всі поглухли.

Роман Гуль був торік у Києві на з’їзді Асоціації фермерів і землевласників України. Разом з іншими делегатами відніс акуратно видрукувані на кількох аркушах паперу прохання до Верховної Ради України. Їх віддали адресатам. Постояли тоді під неприступними верховними стінами, та й по тому — поїхали додому, бо ж земля чекає!

Дорогою у потязі не раз себе заспокоював: «Проблеми проблемами, але 65 центнерів пшениці з гектара торік зібрали. Може, й цього року не менше зберу…»

Навіть гумореску Євгена Дударя задля самозаспокоєння згадав — про геніальних українських спеців, які й без солярки (на одному колесі!) ниву зорють. А тут на одному у них, мабуть, не вийде. І хоч на 465 гектарів є два стажери-трактористи і один помічник, цього не достатньо. Треба й самому сідати за кермо, згадувати юність…

І Роман Гуль сідає. На серці якась незбагненна бентега. І радість: онде позад нього правує трактором син Семен. Іде слід у слід за батьковою борозною. Відтеплішало на душі фермера: «Нелегкий наш хліб, синку, але де він буває легкий? А в нашій державі — і поготів. Та ти не здавайся...»

Такі люди не здаються. Бо якби здалися — заросла б Україна бур’янами! А так — он як, наче у пісні тій, зазеленіло все навколо, забуяло, надією душі сповнило. Бо ж як без надії на світі жити?..

На фото Ігоря Табінського: фермер Роман Гуль сподівається, що його чагарі незабаром стануть родючим полем.