Наша пошта

• Наболіле

Несправедливо забуті

Микола РОСТОВСЬКИЙ.

с. Чупира Білоцерківського району

Київської області.

УПРОДОВЖ 30 років ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС Білоцерківського району, зокрема і перші пожежники, забуті місцевою владою. А все тому, що вшанування та нагородження ювілейними відзнаками, грамотами здійснюються громадською організацією. У Білоцерківському районі її нема. Діє така в Узині. Тож ушановують узинських, а нас (Войцехівського, Павленка, Дяченка, Ростовського, Бількевича та ін.) не запрошують. За успішно виконану операцію, важливість якої неможливо переоцінити, з порятунку людства хлопцям, що викачували важку радіоактивну воду, дали ордени Червоної Зірки. Образливо, що нині нас забуто. Це несправедливо, не по-людськи, не по-Божому.

Ми, перші пожежники, вважаємося лише ліквідаторами наслідків аварії. Цього б не сталося, якби у наших посвідченнях записали, що ми були ліквідаторами аварії на ЧАЕС, а не її наслідків. Виправити дуже грубу помилку не пізно, поки ще живі перші пожежники, які врятували світ. Адже поруч четвертого розірваного реактора працювало ще три, у яких було закладено тонни ядерного палива і сотні тонн важкої води. І все це могло б вибухнути, якби не героїзм перших пожежників. Хто заходив усередину руйновища атомної станції, того назад виводили попід руки. Допомагав і я. Садили у карети «швидкої допомоги» й відвозили у Київ. Більшості з них давно немає серед живих. Але про це ніде не написано. Я запитую: «Чому таку святу справу, як нагородження, вшанування, держава передала у руки громадських організацій, котрі подають прізвища на нагороди та вшанування тільки тих, хто платить їм членські внески? А решта, виходить, ніхто?». Вважаю, що районні та обласна ради повинні вітати чорнобильців за власними списками. Єдина людина, яка постійно мене вітає напередодні Дня вшанування чорнобильців (14 грудня), — це директор Чупирянської школи Галина Олександрівна Федчук. З її ініціативи діти приходять до мене додому з невеликими концертами. Це дуже приємно. Спасибі їм за це.