Наша пошта

• Рядки з листів

Коли вже ви, хапуги, наїстеся?

ХОЧУ розповісти вам про своє село: яке воно було і яке стало. Коли після педінституту я повернулася сюди працювати, велике, красиве, воно якраз оживало, розвивалося. Зводилась нова двоповерхова школа, в якій навчалося півтори тисячі учнів, з’явились лікарня, будинок культури, дитячий садок, аеродром для Харківського льотного училища. За три кілометри від села побудували великий цукровий завод із бурякоприймальним пунктом, біля якого зростали дво- та п’ятиповерхові будинки. Люди охоче йшли туди працювати. Були у селі й МТС, заготзерно, овочева база, цегельний завод і, звісно, колгосп-мільйонер, який мав відгодівельну ферму. Неподалік — міжрайонний комплекс, де використовували біодобавки.

Було, було… Тепер давно вже того немає. Аеродром, при якому звели вісім казарм і будинок для офіцерів, розгребли, залишились тільки ями. Колгосп розвалили, практично зрівнявши його з землею. Молодь виїхала з села, а хто залишився — спився. Мені це все болить, бо всі вони мої учні. Коли почула, що родина Насірова «назбирала» 100 мільйонів гривень, аби внести заставу, хотілося кричати: «Людоньки, хто ж їх згубив?». Я, відмінник народної освіти, 40 років пропрацювавши у школі, маю мінімальну пенсію. Хіба могла колись подумати, що у 80 літ, перенісши інсульт та інфаркт, доведеться скніти на ці копійки? До кого апелювати тим, хто тихенько помирає разом із селом?

Лідія МЕРІМЕРІНА.

с. Вознесенське

Золотоніського району

Черкаської області.

Ми докотились до краю: знищено виробництво — фабрики, заводи. А з ними і робочі місця. Купуємо китайське, бо ж треба у щось взутися, чимсь плечі прикрити. Двічі одягнув — розповзлося. І не дивно, адже більшою мірою ми платимо за транспортування, ніж за сам товар. І якщо при цьому ціна помірна, доступна, то можна собі уявити, з чого «зліплені» ті капчики. Колись були тульчинські черевики. Міцні, надійні. Чоловіки у них роками ходили сільськими дорогами. А жіночі капці, що виробляли в Умані, — і красиві, і легкі. Існували якісь державні стандарти, ВТК контролювало вихід товару. А тепер що? Клепають хто на що здатен із мінімальними затратами. От і розберись, підклеєна підошва міцним клеєм чи абияким. Не повірите, так хочеться раптом прокинутись в іншій країні. Ні-ні, нікуди не виїжджаючи! У своїй, але іншій.

Галина ГУЦЬ.

м. Гайсин

Вінницької області.

Ніколи не писала до редакції, але далі терпіти несила — мушу виговоритись. Що ж це твориться у нашій багатостраждальній Україні? Сільське господарство занапастили, найкращі угіддя «прихватизували» ті, хто ближче до «корита». От скажіть, навіщо нашим слугам народу по 15-20 «шматочків» лісу чи землі біля столиці? Вони ж на ній не працюють, лише кредити справно випрошують. Іще й пишаються цим. У нас у селі тих, хто не працював, а тільки жебракував, споконвіку зневажали. А МВФ і користується цим та ставить вимоги: то пенсійний вік підвищити, то комунальні послуги «підігнати» під ті, що існують на Заході. Не вимагають тільки зарплати і пенсії підтягнути до їхнього рівня. У них усе для людини, яка, вийшовши на заслужений відпочинок, починає активно подорожувати світом. Навіть на інвалідних візках живуть активно і радіють життю і у 80, і в 90 років. А ми що? Ось я у 80 на колінах повзаю — саджу городину, аби мати своє, бо з пенсії дуже не розженешся. Я не претендую на закордонні подорожі. Де там! Прошу, щоб хоч трішки подешевшали ліки та зменшились тарифи, бо субсидію, виявляється, вигадали, аби перекласти з однієї кишені олігархів до іншої. Хочеться більше правди та справедливості. А куди за нею бігти, у який бік?

Ганна БОСА.

с. Маловодяне

Долинського району

Кіровоградської області.

Чільники держави «пакують» нас із телеекранів шаленими здобутками майже в усіх сферах. Але, крім зростання цін, тарифів, а також їхніх статків та маєтків ми жодного зростання не бачимо. Ні, ще зростає смертність! Як же я міг таке забути! А оце довідався, що хочуть, аби ми платили за доставку газу. Кожна людина в нашому селі платила за труби, якими йде газ. Вони (не знаю вже, як назвати цих) хоч копійку вклали у ті труби? Скоро будемо, вочевидь, платити і за повітря, і за воду з криниць. Коли вже ви, хапуги, наїстеся? Скільки можна тягнути з цього стражденного народу?

Василь КУРОВСЬКИЙ.

с. Решнівка

Старокостянтинівського
 району

Хмельницької області.