• Людина та її справа

Бережуть про маму пам’ять

Ігор ТАБІНСЬКИЙ.

Львівська область.

Фото автора.

КОЖЕН із братів Сусяків обирав у житті свою дорогу самостійно. Найстарший, Іван, учився на юриста, середульший, Ігор, закінчував технологічний факультет Львівського лісотехнічного університету, а найменший, Андрій, облюбував у тому ж виші фах дизайнера. Батьки тішилися трьома соколами, особливо до душі їм припали професії двох останніх, бо й самі трудилися в «дерев’яній» галузі: на меблевому комбінаті в Янові — селищі, яке в Яворівському районі віддавна славилося і столярами, і різьбярами.

Та несподівано родину спіткало горе — захворіла мати. Діагноз лікарів був невтішний. Михайлина відчувала, що місяці її полічені, й наостанок хотіла дати дітям певний кусник хліба — за накопичене впродовж життя купила з чоловіком фрезерний, шліфувальний і рейсмусовий верстати, аби сини взялися за шановану нею роботу — виготовлення меблів. Починали сини з найпростішого — табуреток, столиків. Продавали й купували мамі ліки. А коли за якийсь час коштів забракло, вирішили позбутися й верстатів. Так би й зробили, якби не пронизливий материн погляд. Найстарший Іван тоді у відчаї кинув молодшим: «Мати нам цього не пробачить».

Минуло три роки відтоді, як три брати Сусяки з останньої волі матері, яка, до речі, й прізвище в дівоцтві мала відповідне — Тесля, стали теслярами. І в околиці їхнє підприємство відоме за вивіскою як «Братів-теслярів». Нині брати розширили асортимент продукції, готові виконати будь-яке замовлення, ба більше, розробляють власний стиль, дизайн та взялися оформлювати у квартирах, особняках світлиці, кухні, спальні, навіть ванні кімнати з дерев’яними умивальниками…

До речі, якістю їхні вироби не поступаються італійським. Замовлень — на півроку наперед, тож довелося Сусякам розширювати своє підприємство. Винайняли вісім робітників, ще трьох планують взяти найближчим часом. Всі хлопці здебільшого молоді й перспективні. Василь Занько, Богдан Кучма, Андрій Мілян докладають зусиль, аби їхня робота подобалася замовникам. 21-річний Юрко Червінко працює з братами вже третій рік. Хлопець без руки, а втім, які неперевершені вітражі робить, як бездоганно шліфує меблі.

Працюють брати чесно, на совість, не женуться за кількістю, а пильнують свою високу марку. Одне слово, працюють так, як із дитинства їх вчили. Тішилась би мати й тим, що переберуться небавом у просторіше, на 500 квадратних метрів, приміщення. Що й батькові Михайлові при них є робота: реставрує старі цінні меблі, перетягує шкірою, велюром, дерматином дивани. Всім вистачає роботи. Настільки, що Андрій із Ігорем навіть змушені були відмовитися від бджолярства. Місцевість довкола них лісиста, бувало, більш як сто літрів меду наточать із кількох вуликів. Але ж не розірвешся, зосередилися на «дерев’яному», маминому ремеслі. Так бережуть про неї пам’ять…