Дар небесний

Йосип ВАСИЛЬКІВ.

м. Дніпро.

Моя жона — моя правиця,

Її сам Бог послав мені.

Я наче вдруге народився

Тоді, як одруживсь на ній.

В цей день буття моє

стражденне

Всевишній наче поміняв

На райське, золотом

червлене...

Я дихаю її ім’ям.

Вона скромненька

неймовірно,

Зовсім не хвалиться,

авжеж.

І що не зробить — усе вірно,

І що не скаже —

правда теж.

Жінок подібних світ не знає:

Тепла та ласки стільки в ній,

Що двадцять літ

вже промовляю:

«О божество! О янгол мій!..»

Хода, постава... Жінка — фея,

Вона для мене — над усе.

Сказав би правду вам про неї,

Так голову мені знесе!