Хто «шатунить» Україну

Михайло ГУБАШ.

Фото УНІАН.

У понеділок, 13 березня, у штабі блокади торгівлі з ОРДЛО заявили про силовий розгін представниками СБУ та спецпідрозділу поліції «Корд» і захоплення їхнього «редуту» на залізничній станції «Кривий Торець», що у Щербинівці на Донеччині. Зрештою поліція відпустила всіх затриманих учасників блокади. Але — після протестних акцій у Києві, Львові, Івано-Франківську, Рівному, Луцьку, Вінниці та Чернівцях. Їх учасники, крім звільнення затриманих, вимагали також припинення «торгівлі на крові», відставки керівників силових структур, а під час пікету біля будівлі Адміністрації Президента навіть закликали до повалення влади, оголошення імпічменту Президента. Протестні акції тривали і наступного дня. Що або хто стоїть за цими подіями, кому вони вигідні й до чого можуть призвести? Спробуємо розібратись.

_{Два вороги — зовнішній і внутрішній}

НІ ДЛЯ КОГО не секрет, що вже досить тривалий час в Україні наростає невдоволення життям після Революції гідності. Розгул корупції, цинічне й майже неприкрите розкрадання держбюджету, різке падіння рівня життя громадян аж ніяк не сприяють суспільному спокою.

У людей формується думка, що на зміну старій «злочинній владі» прийшла нова, нічим за неї не краща, а може, й гірша. Заговорили навіть про перемогу контрреволюції та про те, що нині в Україні існують два фронти: зовнішній — на Донбасі проти агресії Росії і внутрішній — проти зловживань влади. У такій ситуації патріотично налаштовані кола дійшли висновку, що спочатку треба перемогти на зовнішньому фронті, а вже затим наводити порядок у країні.

_{Провокація — мати революції}

ІЗ ЗОВНІШНІМ фронтом ніби все зрозуміло: там ворог, тут свої. А хто здатен перемогти на внутрішньому? Тільки АТОвці — як теперішні, так і ветерани, особливо зі складу добровольчих батальйонів весни-літа 2014-го. Саме вони врятували країну від навали не стільки російських «зелених чоловічків», скільки так званої «вати» — доморощених адептів «руской весни». Бо саме вони, загартовані у боях із ворогом, є найпасіонарнішою, найпатріотичнішою, найактивнішою і найпідготовленішою, зокрема і у військовому сенсі, верствою населення. Кому ж, як не їм, і наводити лад у рідній Вітчизні? Потрібен тільки привід, до того ж вагомий, щоб активістів не звинуватили у приналежності до агентів Путіна, які начебто виконують план «Шатун», вигаданий чи то в Кремлі, чи то на Банковій.

Тому блокування залізниці (явно кримінальний злочин) і силовий розгін блокувальників — ветеранів АТО потенційно могли стати своєрідним спусковим гачком для розкрутки «третього Майдану». Як полюбляють говорити радикали-екстремісти, «провокація — мати революції».

_{Між молотом та ковадлом}

ЗГІДНО з міжнародним законодавством, відповідальність за стан справ на окупованій території, зокрема забезпечення цивільного населення всім необхідним для життя, лежить на країні-окупантові. Що стосується Криму, то тут жодних питань у західних партнерів України не виникає: якщо Росія анексувала півострів, то вона про нього й зобов’язана піклуватись. А от щодо окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО), тимчасово не підконтрольних українській офіційній владі, ситуація дещо інша. Оскільки, вважають на Заході, на ці території Російська Федерація не претендує і офіційно «ДНР» і «ЛНР» не визнає, та й за «Мінськом» вони залишатимуться у складі України, то й відповідальність за стан справ там залишається за нашою країною. Йдеться не тільки про виплату пенсій, а й про цілковите забезпечення харчовими продуктами, ліками, послугами ЖКГ тощо.

Отже, з точки зору міжнародного права (та й вітчизняного) блокування ОРДЛО є незаконним, а тому має бути припинене з відповідними наслідками для його ініціаторів та учасників. Тим паче що офіційно — там не війна йде, а проводиться Антитерористична операція, і тамтешнє цивільне населення є заручником терористів, яке держава мусить визволяти, а не прирікати на голод і зубожіння.

У таких «вилах» Президентові — гаранту конституційних прав і свобод громадян — не позаздриш. Він опинився між молотом і ковадлом: з одного боку — частина ветеранів АТО з їхнім блокуванням, вимогами та запитанням: «То ми воюємо чи торгуємо?», з іншого — західні партнери і союзники з їхнім розумінням верховенства права і міжнародного законодавства.

_{Право «на насильство»}

Є У ЦЬОМУ ще один дуже важливий, якщо не вирішальний, нюанс — право на застосування сили. Воно належить виключно державі, звісно, у конституційних межах. Інакше державний устрій опиняється перед ризиком знищення, і така держава не встоїть, розвалиться. І водночас як бути, коли в одних випадках посилаються на норми Конституції, а коли розграбовують державу, доводять народ до зубожіння, про неї забувають?

Кому вигідні сьогоднішні «фронти»? Україні? Її народу? Третій силі? Не забуваймо: гра з вогнем може закінчитися пожежею, яка спопелить увесь державний дім разом із усіма його мешканцями-громадянами, хай яких поглядів вони не дотримуються. Хочеться ще раз нагадати кимсь висловлену відмінність між політиками і державниками: перші думають лише про наступні вибори, тоді як другі — про наступні покоління, тобто майбутнє нації. А дорога, встелена «добрими намірами», відомо куди веде — в пекло. Про загрозу громадянської війни — справжньої, а не фейкової — навіть і говорити не хочеться.

_{Якщо без конспірології}

НАВРЯД чи хтось сьогодні зможе відповісти, хто справжній автор ризикованих кроків і рухів, пов’язаних із планом «Шатун», блокадою «торгівлі на крові» та іншими подібними ініціативами. Цинізм політиків, олігархів та прислуговуючих їм політтехнологів уже давно вийшов за всі допустимі межі, тож від них — і вітчизняних, і зарубіжних, можна чекати чого завгодно. Існує чимало різних версій. Ось, для прикладу, тільки одна з них, обнародувана 14 березня політологом Володимиром Цибульком. Мовляв, на складах Коломойського накопичилося занадто багато мазуту, тому олігарх начебто вирішив «штовхнути» його на ТЕС замість вугілля Ахметова — звідси й блокада торгівлі з ОРДЛО, звідки надходить в Україну «чорне золото». А організатори блокади — нардепи Семенченко та Парасюк — буцімто перебувають на утриманні олігарха з Дніпропетровщини. Ото й уся «політика».

Звісно, «заварити» можна казна-що. І замаскувати під будь-яку патріотичну ідею. На жаль, оце «казна-» нерідко втілюється у життя на забаганку «сильних світу цього», для яких є цінністю тільки нажива. Прикро, що від таких божевільних ігор страждати доводиться всім людям.