Архів
П’ятниця,
17 березня 2017 року

№ 21 (19466)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Виборчий барометр

НІДЕРЛАНДИ. Партія прем’єр-міністра лідирує на парламентських виборах.

Докладніше...
Хто дармоїд?

БІЛОРУСЬ. У Мінську, Гродно, Могильові і Молодечно почалися нові «Марші недармоїдів».

Докладніше...
Ще одна гаряча точка

ЛІВІЯ. Тут знову розгорівся збройний конфлікт.

Докладніше...
А люди гинуть

СИРІЯ. У Дамаску сталися два потужні теракти за добу.

Докладніше...
До політики ультиматумів

ТУРЕЧЧИНА пригрозила розірвати угоду з ЄС щодо біженців.

Докладніше...
Замаскувалися під культурний центр

НІМЕЧЧИНА. У Нижній Саксонії закрили ісламський центр, який рекрутував бойовиків для «ІДІЛ».

Докладніше...
Усіх порахують

У ПАКИСТАНІ почався перший за 20 років перепис населення.

Докладніше...
Версія для друку          На головну

Хто «шатунить» Україну

Михайло ГУБАШ.

Фото УНІАН.

У понеділок, 13 березня, у штабі блокади торгівлі з ОРДЛО заявили про силовий розгін представниками СБУ та спецпідрозділу поліції «Корд» і захоплення їхнього «редуту» на залізничній станції «Кривий Торець», що у Щербинівці на Донеччині. Зрештою поліція відпустила всіх затриманих учасників блокади. Але — після протестних акцій у Києві, Львові, Івано-Франківську, Рівному, Луцьку, Вінниці та Чернівцях. Їх учасники, крім звільнення затриманих, вимагали також припинення «торгівлі на крові», відставки керівників силових структур, а під час пікету біля будівлі Адміністрації Президента навіть закликали до повалення влади, оголошення імпічменту Президента. Протестні акції тривали і наступного дня. Що або хто стоїть за цими подіями, кому вони вигідні й до чого можуть призвести? Спробуємо розібратись.

Два вороги — зовнішній і внутрішній

НІ ДЛЯ КОГО не секрет, що вже досить тривалий час в Україні наростає невдоволення життям після Революції гідності. Розгул корупції, цинічне й майже неприкрите розкрадання держбюджету, різке падіння рівня життя громадян аж ніяк не сприяють суспільному спокою.

У людей формується думка, що на зміну старій «злочинній владі» прийшла нова, нічим за неї не краща, а може, й гірша. Заговорили навіть про перемогу контрреволюції та про те, що нині в Україні існують два фронти: зовнішній — на Донбасі проти агресії Росії і внутрішній — проти зловживань влади. У такій ситуації патріотично налаштовані кола дійшли висновку, що спочатку треба перемогти на зовнішньому фронті, а вже затим наводити порядок у країні.

Провокація — мати революції

ІЗ ЗОВНІШНІМ фронтом ніби все зрозуміло: там ворог, тут свої. А хто здатен перемогти на внутрішньому? Тільки АТОвці — як теперішні, так і ветерани, особливо зі складу добровольчих батальйонів весни-літа 2014-го. Саме вони врятували країну від навали не стільки російських «зелених чоловічків», скільки так званої «вати» — доморощених адептів «руской весни». Бо саме вони, загартовані у боях із ворогом, є найпасіонарнішою, найпатріотичнішою, найактивнішою і найпідготовленішою, зокрема і у військовому сенсі, верствою населення. Кому ж, як не їм, і наводити лад у рідній Вітчизні? Потрібен тільки привід, до того ж вагомий, щоб активістів не звинуватили у приналежності до агентів Путіна, які начебто виконують план «Шатун», вигаданий чи то в Кремлі, чи то на Банковій.

Тому блокування залізниці (явно кримінальний злочин) і силовий розгін блокувальників — ветеранів АТО потенційно могли стати своєрідним спусковим гачком для розкрутки «третього Майдану». Як полюбляють говорити радикали-екстремісти, «провокація — мати революції».

Між молотом та ковадлом

ЗГІДНО з міжнародним законодавством, відповідальність за стан справ на окупованій території, зокрема забезпечення цивільного населення всім необхідним для життя, лежить на країні-окупантові. Що стосується Криму, то тут жодних питань у західних партнерів України не виникає: якщо Росія анексувала півострів, то вона про нього й зобов’язана піклуватись. А от щодо окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО), тимчасово не підконтрольних українській офіційній владі, ситуація дещо інша. Оскільки, вважають на Заході, на ці території Російська Федерація не претендує і офіційно «ДНР» і «ЛНР» не визнає, та й за «Мінськом» вони залишатимуться у складі України, то й відповідальність за стан справ там залишається за нашою країною. Йдеться не тільки про виплату пенсій, а й про цілковите забезпечення харчовими продуктами, ліками, послугами ЖКГ тощо.

Отже, з точки зору міжнародного права (та й вітчизняного) блокування ОРДЛО є незаконним, а тому має бути припинене з відповідними наслідками для його ініціаторів та учасників. Тим паче що офіційно — там не війна йде, а проводиться Антитерористична операція, і тамтешнє цивільне населення є заручником терористів, яке держава мусить визволяти, а не прирікати на голод і зубожіння.

У таких «вилах» Президентові — гаранту конституційних прав і свобод громадян — не позаздриш. Він опинився між молотом і ковадлом: з одного боку — частина ветеранів АТО з їхнім блокуванням, вимогами та запитанням: «То ми воюємо чи торгуємо?», з іншого — західні партнери і союзники з їхнім розумінням верховенства права і міжнародного законодавства.

Право «на насильство»

Є У ЦЬОМУ ще один дуже важливий, якщо не вирішальний, нюанс — право на застосування сили. Воно належить виключно державі, звісно, у конституційних межах. Інакше державний устрій опиняється перед ризиком знищення, і така держава не встоїть, розвалиться. І водночас як бути, коли в одних випадках посилаються на норми Конституції, а коли розграбовують державу, доводять народ до зубожіння, про неї забувають?

Кому вигідні сьогоднішні «фронти»? Україні? Її народу? Третій силі? Не забуваймо: гра з вогнем може закінчитися пожежею, яка спопелить увесь державний дім разом із усіма його мешканцями-громадянами, хай яких поглядів вони не дотримуються. Хочеться ще раз нагадати кимсь висловлену відмінність між політиками і державниками: перші думають лише про наступні вибори, тоді як другі — про наступні покоління, тобто майбутнє нації. А дорога, встелена «добрими намірами», відомо куди веде — в пекло. Про загрозу громадянської війни — справжньої, а не фейкової — навіть і говорити не хочеться.

Якщо без конспірології

НАВРЯД чи хтось сьогодні зможе відповісти, хто справжній автор ризикованих кроків і рухів, пов’язаних із планом «Шатун», блокадою «торгівлі на крові» та іншими подібними ініціативами. Цинізм політиків, олігархів та прислуговуючих їм політтехнологів уже давно вийшов за всі допустимі межі, тож від них — і вітчизняних, і зарубіжних, можна чекати чого завгодно. Існує чимало різних версій. Ось, для прикладу, тільки одна з них, обнародувана 14 березня політологом Володимиром Цибульком. Мовляв, на складах Коломойського накопичилося занадто багато мазуту, тому олігарх начебто вирішив «штовхнути» його на ТЕС замість вугілля Ахметова — звідси й блокада торгівлі з ОРДЛО, звідки надходить в Україну «чорне золото». А організатори блокади — нардепи Семенченко та Парасюк — буцімто перебувають на утриманні олігарха з Дніпропетровщини. Ото й уся «політика».

Звісно, «заварити» можна казна-що. І замаскувати під будь-яку патріотичну ідею. На жаль, оце «казна-» нерідко втілюється у життя на забаганку «сильних світу цього», для яких є цінністю тільки нажива. Прикро, що від таких божевільних ігор страждати доводиться всім людям.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
«Сбербанк» запровадив обмеження
Читати
Важкий вибір
Читати
У металургії — спад
Читати
Техогляд із фотосесією
Читати
Для подорожі не потрібен паспорт
Читати
Без жартів
Читати
Небезпідставна вимога
Читати
Сумне лідерство із материнської смертності
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове