Архів
Вівторок,
19 листопада 2024 року

№ 47 (20091)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:
  Версія для друку          На головну

Мораль поставимо у куток

Юлія НОВАК-ГОЛУБЄВА.

У П’ЯТНИЦЮ після обіду на автостанції аврал. Із торбами, клунками, пакетами, сумками, валізами, рюкзаками, ящиками… тьма-тьмуща людей.

Ми з дітьми вмостилися в автобусі. Позаду нас сидів хлопчик, на його колінах у картонній коробці цуценя. Попереду жінка, сьогодні виписали з лікарні. Дух серцевих крапель завитав у салоні. Її сусідка понишпорила в сумочці — дістала цукерок з плюсиком. Кинула в рот, щоб в горлі не дерло. Запропонувала Іванці, та відмовилася: «Не люблю м’ятних пекучок».

Зайшла молода жінка ромської зовнішності з немовлям на руках. Прохала допомогти в ім’я Господа. Промовляла доладно, простягала руку. Сашуня мене запитала: «Мамо, це справжня циганка?».

В останню мить перед відправленням до салону влетів хлопець у зачовганій військовій формі з величезним рюкзаком за спиною. Водій розвів руками: «Нема місць, але он за мною під’їжджає наступна маршрутка, повністю вільна». Молодий чоловік: «Я постою, хочу скоріше добраться до хати». Водій махнув рукою, мовляв, заходь: «За проїзд сто гривень хватить».

Військовий лиш опинився в салоні й почалося. Першою схопилася жінка, та, яку виписали з лікарні: «Сідай, синку, не стидайся». Хлопець віднікувався: «Я вже довго їхав, насидівся». Потім інша жінка, йому віком в матері годиться, піднялася: «Сідай, кажу тобі, старших треба слухатися, ми можем постоять, ми крепкі баби, а ти натомився…» — «Як нам всидіть, коли ти стоїш? Серце не на місці…» — «Мо’, й мойому дитяті хтось уступить місце чи поможе»…

Зрештою всі повсідалися: військовий на передньому місці, жінка мовчки вмостилася на задніх сидіннях поміж студентів.

Моралі ніякої не буде. Мораль поставимо у куток, нехай зиркає. Бо материнство — це потаємна глибока здатність любити. Бо всі наші захисники чимскоріше мають повернутися додому. Бо існує тисячі способів бути черствими. І тисячі способів бути вдячними.

Перекур

СЬОГОДНІ вперше до рук взяла сигарету. Бо сьогодні у мене операція «проводи дядька Сірожи». Його коротка відпустка закінчується, йому о десятій ранку першого числа треба бути на шикуванні «як штик».

Дядько за цю відпустку загалом робив дві речі — вставив зуби і квасив. Він досі забуває і прикриває рукою рот, коли сміється. Кажу: «Сірожо, ну в тебе гарна усмішка!». Шкутильгає, дві скалки лишились в нозі, про це мовчу. Нехай лиш сміється.

За таксі на автостанції правили 120 грн. Дядько рад стараться, гроші ж є. Переконала його не їхати цими таксі: «Та обдеруть як липку». Викликала по службі «305», заїхали за 58 грн. Бо його гроші окроплені кров’ю. Гріх, щоб на цьому заробляли.

Чекали з годину того чорного буса, що довезе аж до Слов’янська. Моя п’ятирічна донька біля нас ганяла на самокаті.

Раніше дядько часто матюкався. Ще й триповерховими. Але тепер чудасія — повернувся звідти і лається вкрай рідко. Та часто все повторює, ледь не через слово: «Господи!».

Приїхав чорний бус. Заглянула всередину — замерехтіло в очах від пікселя. Водій оголосив: «Хто хоче покурить — дві хвилини стоїмо».

— Та всі ми смалимо по-чорному!

Дядько і ще кілька чоловіків курять. Мовчки.

— Все, хлопці, їдемо!

Хлопці затягують глибоко перед довгим шляхом, потім роззираються — де смітник. Збагнула відразу:

— Так, давайте мені сюди ваші бички — викину в смітник. Бо ні разу сигаретку не тримала в руці, якраз пора!

Сміються хлопці. Дядько на всі вставлені зуби. Бус вирушив. За двадцять метрів викинула окурки в смітник. Тою ж рукою перехрестила чорну цятку, що стрімко віддалялася.

— Ну з Богом, хлопці!

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Шукають вітру в полі
Читати
Найбільший урожай — на півдні
Читати
На соцстандарти нема грошей
Читати
Вивезли з-під обстрілів
Читати
Залишили під вартою
Читати
Менше звернень до судів
Читати
Iмпорт перевищує
Читати
Нарощують власний видобуток
Читати
Продовжено термін подання документів
Читати
Ось такі обсяги підтримки
Читати
«Дороговказ» для села
Читати
Привели гроші
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове