• Славетні імена

Гармонія пісенної майстерності Мар’яна Гаденка

Софія Сошко.

МИ, українці, у пісні жили і продовжуємо жити, які б похмурі часи не підтинали нас. Бо висока, неземна музика — той бальзам, що очищає душу, змушує її плакати і сміятись, утверджує незнищенність українства.

А одним із найкращих у когорті нашої музичної інтелігенції, людей обдарованих, вишуканих, шляхетних, які мали що сказати людям, знали, як їх окрилити, був незабутній Мар’ян Ілліч Гаденко — композитор, поет і виконавець, пісні якого досі користуються величезною популярністю.

Скажи мені,

чом стрілися так пізно,

Коли вже літо

в осінь відійшло?

В моїм житті

навиділося різне,

Але того, що треба,

не було.

Чому дороги наші

не зійшлися

Тоді, як літо сіяло тепло?

Тепер губами

хочем притулиться —

Та поміж нас холодне

мокре скло.

Хто не знає цих слів із пісенного шедевра Гаденка «Пізня зустріч», який виконували він сам, а також Іво Бобул із Лілією Сандулесу?

Можна назвати й упізнавані й любимі українцями «П’ю до дна», «Емігрантка», «Жовтий лист» авторства музики та слів Гаденка, «Зорепад» на слова Миколи Сингаївського, «Друзі» на слова Н. Май. А прекрасні «Клени» на слова В. Земляного, в яких — усе людське життя, світлий сум за втраченою молодістю!

Колись були зелені клени,

Нам обрій стежкою

стеливсь.

Ти вийшла заміж

не за мене

Колись давно, давно

колись…

Вже постаріли

наші клени,

Але один росте увись.

Неначе парубок зелений,

Як я колись, як я колись…

Приспів:

 Тільки й досі я

шукаю щастя,

На стежках,

які давно пройшов.

Може, з полинового

причастя

Виросте

трояндова любов…

2

Коли проходиш ти

повз мене,

Я обрій стежкою стелю.

На тебе я зеленим кленом

Не надивлюсь,

не надивлюсь…

Вже постаріли

наші клени,

Але один росте увись.

Неначе парубок зелений,

Як я колись, як я колись…

Все це світла і чуйна музика, покладена на досконалі тексти, коли слова струменять із серця, а не підганяються до рими. Гармонія слів і музики довершувалася трепетним виконанням. Ось воно, справжнє, рідне, в чому плекається українська душа. Наше багатство, повною мірою не поціноване, бо по телевізору звучить переважно дрантя. Інколи думаєш, що зі смертю кожного такого представника доброї старої школи музичний світ втрачає непо­правно багато, але, на щастя, з’являються нові таланти, які утверджують його і знову приносять славу Україні.

А народився Мар’ян 15 вересня 1955 року в Сторожинці Чернівецької області у простій незаможній сім’ї. Був п’ятою дитиною у своїх батьків. Дитинство і молодість його минули в Чернівцях, де й нині стоїть батьківська хата — за 100 метрів від будинку Назарія Яремчука і за 100 метрів від хати Володимира Івасюка. Що за місце таке, Богом поціловане?

Доля Гаденка складалася незвично, цікаво. Своє майбутнє Мар’ян вирішив пов’язати зі службою Батьківщині, розпочавши її матросом Балтійського флоту і закінчивши заступником командувача внутрішніх військ МВС України. 27 років свого життя віддав службі в органах внутрішніх справ. Під час служби, у 1982 році, закінчив Чернівецький державний університет і здобув фах економіста. На пенсію пішов із посади заступника командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України у званні полковника міліції. Десять років, протягом 1988-1998 років, служив у Львові на посаді начальника відділу боротьби з організованою злочинністю на Львівській залізниці.

У 1986 році Мар’ян Ілліч був одним із перших, хто поїхав у Чорнобиль на ліквідацію наслідків аварії на атомній станції. Після повернення додому тяжко захворів. Дев’ять днів перебував у комі, бачив той світ, але Бог не забрав його до себе, а повернув на землю... піснетворцем. Його пісенна зоря спалахнула так яскраво, що Мар’ян Гаденко став одним із найпопулярніших композиторів. Його пісні лунають в авторському виконанні, а також у виконанні понад 50 народних і заслужених артистів України, молодих виконавців.

Немає, мабуть, жодного українця, душею який би відразу не закохався в його зворушливі глибокозмістовні пісні. А їх у творчому доробку композитора понад 800. Більшість із них Мар’ян Ілліч написав на власні тексти, хоч на музику лягали і натхненні поезії улюблених авторів — Степана Галябарди, Зої Кучерявої, Марії Матіос, Олександра Мороза, Вадима Крищенка, Валентини Полинок, уже згаданих Миколи Сингаївського і Володимира Земляного та інших.

Плідна творча праця не заважала митцеві займатися активною громадською роботою. Він був справжнім популяризатором української пісні та першовідкривачем багатьох молодих виконавців як засновник багатьох всеукраїнських та міжнародних музичних фестивалів, які він проводив спільно з Національною радіокомпанією України та Державною телерадіомовною компанією «Всесвітня служба УТР», для того щоб наші співвітчизники не тільки в Україні, а й за кордоном мали змогу долучитися до сучасного українського мистецтва.

Мар’ян Ілліч вів авторську програму «Моя пісенна сповідь», за яку телеканал отримав нагороду. Після смерті телеведучої Тамари Щербатюк, яка була автором і ведучою програми «Надвечір’я», почала виходити в ефір програма «Надвечір’я. Долі», ведучим якої став Мар’ян Гаденко.

Маестро часто гастролював Україною. Прагнув донести українську пісню до найвіддаленішого села. Останніми роками йому вдалося дати концерти у понад 600 селах: «Буває, виступаєш у такому собі старенькому будинку культури, підходить до тебе літня жінка і говорить, що за все її життя у це село вперше приїхав народний артист. У такі моменти особливо відчуваєш, яку радість несеш людям, котрі знають лише щоденну нелегку працю».

2000 року Мар’янові Гаденку по праву присвоїли звання народного артиста України. У квітні 2006-го митця нагородили орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Життя Мар’яна Ілліча, як у тій відомій пісні, вишите червоними і чорними нитками. У 2007 році трагічно загинув його син — Володимир Драпак-Гаденко — журналіст, автор програми «Прем’єра пісні» на Національному радіо України, ведучий багатьох Міжнародних і Всеукраїнських теле- і радіопроєктів.

Долати життєві труднощі, жити і творити на благо своєї рідної України піснетворцю допомагала щира віра в Бога. Мар’ян Гаденко був дуже м’якосердним, добрим. Маючи тисячі шанувальників, він насамперед цінував власну родину. Це був його оберіг — дружина Ольга Володимирівна, вчителька історії, донька Тетяна, учителька англійської мови, редактор відділу перекладачів ДТРК «Всесвітня служба «УТР», внуки Єва-Валерія, Богдан та наймолодша — Мар’янка.

У стосунках із друзями, загалом із людьми, що стрічалися на шляху, Мар’ян Гаденко випромінював велику чистоту, порядність і щирість. Поет М. Сингаївський присвятив своєму другові такі рядки:

Твори, Мар’яне,

і творись —

І в пісні знову повторись,

А друзів піснею єднай

Про Буковинський

щедрий край.

Композитор і поет випустив у світ сім аудіоальбомів і компакт-дисків: «Зорепад», «Зорепад-1», «Зорепад-2», «Зорепад-3», «Пісенне джерело», «Доля», «З отчої криниці». Останній присвячений пам’яті сина Володимира.

Помер митець миттєво, що стало шоком для всіх шанувальників, 3 грудня 2021 року від інфаркту в Києві. Похований на батьківщині, в рідному Сторожинці Чернівецької області, коло могил батьків, сестри та сина.

У цьому місті на честь народного артиста Мар’яна Гаденка відкрито меморіальну дошку на будівлі музичної школи, яку він закінчував і куди часто навідувався як шанований гість. Завершимо ж скромне пошанування видатного Маестро рядками з пісні Мар’яна Гаденка на слова Людмили Ільїної «Музико моя»:

Музико, лети у срібні далі!

Музико, лети за небокрай!

У безмежнім щасті

без печалі,

Музико свята,

мене скупай!

Музико, щоб ти

не знала страху,

Щоб гніздо омани

не звела,

Випускаю я тебе,

мов птаху,

Загартуйся,

щоб дзвінкіш була!