• Будні

Хліб із запахом війни

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Рівненська область.

Хлібокомбінатові Березнівського райспоживтовариства цього року виповнюється 60, а започаткувався він 1964-го з невеличкої пекарні, що з’явилася в центрі селища для задоволення щоденних потреб його жителів. Уже 1987-го комбінат запрацював у новому приміщенні й на нових потужностях.

_{Проблеми треба вирішувати}

САМЕ з таким усвідомленням живуть і працюють у злагодженому колективі. Це розуміння культивує насамперед директор Микола Володимирович Саламага — невтомний трудівник, який очолив підприємство вже далекого 1994-го. Самому, каже, не віриться, що відтоді минуло аж три десятиліття!

«Різні були роки, різні періоди... Ну хіба міг хтось передбачити війну з усіма її похідними? — вголос розмірковує Микола Саламага. — Та все треба пережити».

Нинішньою «ахіллесовою п’ятою» пекарів Микола Володимирович називає хаотичні відімкнення електроенергії. «Уявіть, тут сходить тісто, там щойно посадили у піч хліб. І раптом, без жодного попередження, зникає світло. Миттєво на альтернативне джерело не перейдеш, потрібен час, аби знеструмити лінію, перемкнутися на генератори. Шкода ж, щоб людська праця пропала», — зітхає досвідчений керівник.

Альтернативи на комбінаті вистачає: мають і газове, й електричне обладнання, й те, що працює на дровах, і кілька генераторів. Але ж генератор, скажімо, місяць на повній потужності працювати не може, бо якою ж тоді буде собівартість продукції? Це резервне джерело живлення, здатне виручити пекарів на кілька годин. Утім, на ділі так буває не завжди.

Із дровами тут, у лісовій місцині, інша проблема: привезти їх практично нікому.

«До війська забирають насамперед працьовитих сільських хлопців, — пояснює ситуацію Микола Володимирович. — Було, що зняли з нашої хлібної машини водія — і роби що хочеш. Пішов я до військкомату, питаю: «Невже хліб має серед поля стояти?» Відпустили хлопця, довіз він його до магазинів. Але ж це докорінно не вирішує питання. Нині четверо наших працівників боронять Україну на фронті: експедитори Вадим Харчук та Юрій Самойленко, слюсар-ремонтник Олег Бойчук, електромонтер Сергій Беньковський… Як кажуть, на марші шукали кожному заміну, а це, повірте, вкрай непросто. Молимося за захисників та за Україну, до землі вклоняємося за те, що дають нам можливість робити свою справу».

_{Цінують власну історію}

«КОЛИ я прийшов, на комбінаті вже працював музей хліба. Там були зразки хліба для ув’язнених у німецьких концтаборах (з грису, тирси, листя і соломи), післявоєнного хліба, для космонавтів тощо. Звісно, й сам я привозив експонати з навколишніх сіл, якими ділилися люди: приміром, ось цю ступу, он ті жорна», — проводить своєрідну екскурсію директор.

Пекарі цінують власну історію. Й усвідомлюють: уже час, аби музейні вітрини поповнилися хлібом, який випікають сьогодні. Щоб нащадки знали, який він, хліб із запахом російсько-української війни… Світ «стурбований» — ми ж за свою соборність стоїмо на смерть. Оцей невеличкий музей одного підприємства — річ, по суті, унікальна: ну хто з виробничників, у яких тисячі нагальних питань, так ревно плекає свою історію — давню й новітню?

Дякувати Богові й сумлінним українцям, держава знову з хлібом — лише пшениці зібрано майже 22 мільйони тонн, що учетверо перевищує наше річне споживання. Отже, воєнна Україна залишається гарантом продовольчої безпеки ще й для інших країн. От тільки продовольче зерно, каже директор, спритні ділки прагнуть продати за валюту — а з фуражного високоякісний хліб не спечеш. На нестачі саме продовольчого зерна наголошують і у Всеукраїнській асоціації пекарів.

_{Головне правило — натуральність}

НЕПОКОЇТЬ пекарів і суттєве підвищення цін на сировину, що лягає на собівартість нашого головного продукту. Йдеться насамперед про борошно, а це близько 40 відсотків у вартості. До речі, його купують великими партіями (20-25 тонн) і зазвичай мають двомісячний запас. І ніколи не платять наперед, бо треба провести так звану пробну випічку з кожної партії, аби оцінити якість. Приміром, на «Рівнеборошні», що є основним постачальником, комбінату в Березному довіряють. І ця довіра сформована роками відповідальної співпраці. А ділова репутація — річ, якої не купиш навіть за всі гроші світу…

Додайте олію та цукор, що зросли в ціні на 20 відсотків. Невпинно лізуть угору витрати на електрику (до речі, генераторна виходить у 2,5 разу дорожче за звичайну), пакувальні матеріали, логістику (через підвищення акцизів дорожчає пальне). От і виходить, що комбінат (як і інші підприємства галузі) працює із невисокою рентабельністю. А люди ж хочуть гідної оплати за свою нелегку працю!

«Вони на це заслуговують, — наголошує Микола Володимирович. — Тільки звідки ж ту високу зарплату взяти? Хліб — продукт соціальний… Війна по-своєму розставляє акценти: хтось боронить Україну, хтось їде на заробітки за кордон. А нас виручають пенсіонери — чимало з тих, хто вже перебував на заслуженому відпочинку, нині повернулися й сумлінно працюють».

…Та попри всі проблеми тут щодня лунає життєствердна мелодія виробничого оркестру. Нині виготовляють 12 видів хліба та 40 найменувань булок і пиріжків. Найпопулярніший хліб — Надслучанський (пшеничний), Поліський і Тинненський (житньо-пшеничний), формові хліби першого та другого ґатунків.

Спеціально для шкільного харчування випікають хліб «Зернятко» — із зернового борошна, відповідно до оновленої програми здорового харчування. А що вже пиріжків із різними начинками на конвеєрі!

«За будь-яких обставин не зраджуємо головному правилу: жодних домішок, жодної «хімії». Наша якість — натуральність», — пишається директор.

…Отакий він, хліб із запахом війни. Й непоборного бажання нашої перемоги.