Теля ще в утробі, а ножі вже гострять

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

САМЕ ТАК доступною мовою можна висловити те, про що вже просто кричать голови українських громад. Чи ж почують цей відчайдушний крик на Печерських пагорбах? Відповідь отримаємо, як тільки остаточно ухвалять Держбюджет-2025.

Ідеться про 14,9 мільярда (!) гривень так званої реверсної дотації, яку урядовці пропонують вилучити з місцевих скарбниць 189 громад, спрямувавши цей ресурс до державної. Реверсна дотація — це кошти, що мають використовуватися для горизонтального вирівнювання податкової спроможності територій. Тобто вона існує для того, щоб багатші громади поділилися з біднішими. Між іншим, бідніші одержують від держави так звану базову дотацію, але незважаючи на «наполеонівські» плани кабмінівців щодо реверсу, її розміри і 2025-го залишаться на рівні попередніх років. Себто в багатших забирають, а бідним не додають ані шеляга — отакої!

До того ж наміри централізувати кошти з місць (а йдеться ще і про 4 відсотки ПДФО, частину освітньої субвенції та єдиного податку) попередньо не обговорені з тими, від кого їх вилучають. Як гадаєте, це нормально?

От уже й справді: теля ще в зародку, а ножі вже гострять. Іще і як гострять! Бо ж і той реверс, цифрами якого так справно оперують посадовці, й решту податків ще треба за-ро-би-ти! Іншими словами — створити на місцях сприятливий інвестиційний клімат для бізнесу, допомогти йому в гострому питанні браку робочих рук, аби він не переніс виробництво деінде. В нинішніх реаліях це ой як непросто навіть тиловим громадам. Адже «правила гри» в нас змінюються з такою швидкістю, що бізнес дуже часто віддає перевагу, приміром, спокійнішій та прогнозованій Польщі… Бо нема ключового — довіри до державних інституцій.

«Дивіться: торік з усіх місцевих бюджетів, причому «заднім числом», вилучили військове та силове ПДФО — загалом 25 мільярдів. Голови громад із розумінням поставилися до такого кроку, бо ці кошти мали працювати на наших захисників. Утім, як виявилося, все не так: у 2023-му для них спрямували лише 42 відсотки, в нинішньому — поки що 60. Тобто загалом половина вилучених із місцевих бюджетів коштів до військових не дійшла. Куди вони поділися, ми не знаємо», — змальовує ситуацію радниця Асоціації міст України Оксана Продан.

Тому голови громад (насамперед тих, що активно допомагають захисникам) небезпідставно хвилюються, аби так само не вийшло і з реверсом. І б’ють у всі дзвони, щоб їх таки почули урядовці та законотворці. Й не наробили біди, розбалансувавши життєдіяльність ще й тилових територій. А така загроза, в унісон кажуть голови громад, цілком реальна.

Голова Львова Андрій Садовий звернувся до жителів міста: «Хочу порадитися з вами, шановні львів’яни, як ми будемо жити в 2025-му і від чого нам доведеться відмовитися. Адже 2 мільярди реверсу, які хочуть спрямувати до держбюджету, — це і наша освіта, й медицина, і спроможність приймати сотні поранених щодня, і ремонти пошкоджених ворогом будинків. Торік на прохання уряду ми віддали на військові цілі 1,8 мільярда — практично те, що в нас тепер хочуть відібрати. А коли після останньої атаки по Львову ми самотужки відновили 189 будинків, що постраждали, в нас не запитали, чи потрібна допомога. Та найголовніше, що у процесі ухвалення таких рішень ніхто не питає нашої думки!»

Одностайні з ним і міські голови Дніпра Борис Філатов (3,3 мільярда з бюджету прифронтового міста-форпосту — як вам?) та Івано-Франківська Руслан Марцінків: «180 мільйонів, які офіційний Київ планує вилучити з нашої громади, — це 11-12 тисяч FPV-дронів, які ми могли б передати військовим. Бо, приміром, цього року вже підтримали армію на 600 мільйонів».

Голова Ніжинської громади з Чернігівщини Олександр Кодола також змушений записувати відеозвернення і поширювати його в соцмережах, адже на «Єдиному марафоні» про цю болючу проблему не розкажуть: «Це надсерйозний виклик: через вилучення запропонованого ми втратимо 33 відсотки свого бюджету, або 200 мільйонів. Тобто в 2025-му йтиметься виключно про сяке-таке виживання і в освіті, й у медицині…»

Кременчуцький міський голова Віталій Малецький (Полтавщина) також радиться із земляками, від чого доведеться відмовитися: від будівництва укриттів у школах і садочках чи від пільгового проїзду в електротранспорті. До речі, пільги на проїзд у міському транспорті встановлює держава, а компенсують їх перевізникам місцеві бюджети. То скільки ж можна займатися популізмом, слушно запитують у жителів Печерських пагорбів представники з місць.

Ще одна ілюстрація популізму — тема відшкодування різниці в тарифах на тепло- та водопостачання, якою від початку великої війни маніпулює центр. Ви ж чуєте, як із кожної праски урядовці розповідають — тарифи на тепло та воду залишаються на рівні довоєнного, 2021-го, року? Але ніхто не розказує, що це виключно завдяки коштам громад, які дотують комунальні підприємства на місцях. Із тих же бюджетів, що наповнюють їхні жителі! Бо хоча на папері в держбюджеті передбачений рядок на компенсацію громадам різниці в тарифах, насправді її ніхто не компенсує. І тут держава вже заборгувала громадам 64 мільярди (!) гривень. Тобто і в цій життєво важливій та чутливій темі вона тихенько переклала повноваження на ті ж громади. Які, вочевидь, мають робити гроші з повітря — по-іншому тарифи злетять до небес уже на піку опалювального сезону!

Міський голова Нетішина (міста-супутника Хмельницької АЕС) Олександр Супрунюк вважає таку, з дозволу сказати, політику цілеспрямованим наступом на місцеве самоврядування: «Після вилучення реверсу та інших податків у нас не вистачатиме 20 мільйонів тільки на зарплати бюджетникам. Але бюджетом уже рік розпоряджається міська військова адміністрація, яку очолює колишній працівник СБУ. Хоч люди з нагальними проблемами йдуть не до нього, а до міського голови, та й у будь-яких негараздах звинувачують саме його. Маємо узурпацію влади, яка лише посилюється».

І це — замість того, щоб об’єднувати зусилля в такий буремний для кожного час. Так, громадам на лінії вогню, прифронтовим найскладніше. Але ж їхніх людей прихистили в тилових, створили умови для життя, допомогли з роботою. Тут вони заробляють додану вартість, з усіх сил тримають економіку держави. Хіба забули в Києві, що битви виграють армії, а війни — економіки?

Словом, питання на питанні їде, ще і поганяє. І шукати відповіді, які об’єднували б нас усіх, треба невідкладно. Принаймні в Асоціації міст України, яка доказово відстоює інтереси громад, ще вірять у вагоме слово Президента. Тому й звернулися до нього як до гаранта єдності країни з проханням втрутитись у бюджетний процес, що вже на фінішній прямій. Кому ж, як не йому, краще знати, що все починається з ефективної комунікації?