Пост здоров’я

Cторінку підготував Микола ЮРЧИШИН.

• На прийомі у спеціаліста

Рух — це життя

Розмову вів

Микола ЮРЧИШИН.

Фото автора.

Так складається, що наша медицина не надто переймається профілактикою захворювань. Певна робота, спрямована на популяризацію здорового способу життя, звичайно, ведеться. Та чи достатня? Про це наша розмова із завідувачем першого ревматологічного відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва кандидатом медичних наук О. І. ІВАШКІВСЬКИМ.

— Олексію Івановичу, чи звертаються до вас люди, аби просто перевірити своє здоров’я, хоча жодних симптомів, які свідчили б про його погіршення, вони не відчувають?

— На жаль, зазвичай пацієнти приходять до нас уже тоді, коли їм потрібна серйозна медична допомога. Нерідко дехто з них навіть втратив працездатність. Хоча останнім часом створено чимало центрів здоров’я, які впроваджують реабілітаційні програми, належного підходу до заходів профілактики там нема. А здоров’я починається, як кажуть, із пелюшок. Я завжди мріяв про те, щоб питання фізичної активності стояло в порядку денному кожної людини протягом усього її життя.

— Ви вважаєте, що це вельми важливо?

— Безумовно. І взагалі, коли людина налаштована на здоровий спосіб життя — це велике діло. Насамперед він полягає у відмові від куріння, наркотиків, надмірного вживання алкоголю, боротьбі із зайвою вагою. І пропагувати це потрібно перед­усім серед дітей, підлітків, себто «смак» до повноцінного життя треба виробляти в ранньому віці. Що стосується хворих людей, то до нас у відділення вони прибувають із різними недугами — ревматичними, ревматологічними, серцево-судинної та інших систем. І що ми відразу бачимо: коли людина розуміє, що до здоров’я слід ставитися відповідально, лікувати такого пацієнта значно легше. У цивілізованому світі лікар виконує функцію порадника. Його завдання — поставити діагноз, призначити лікування і спостерігати за його ефективністю. А далі багато що залежить від самої людини.

— Отже, ви даєте поради хворим із перших днів щодо змін у їхньому способі життя?

— Безперечно. Велику увагу приділяємо питанням реабілітації. На базі нашого відділення, зокрема, є прекрасна зала для лікувальної фізкультури, укомплектована сучасними тренажерними комплексами. Там працює досвідчений лікар ЛФК Оксана Василівна Кривокульська. І буквально з перших днів перебування у стаціонарі ми залучаємо хворих до фізичної реабілітації. Вже понад 10 років як відмовилися від непотрібних крапельниць.

— Чому?

— Бо, з нашої точки зору, деякі лікарські препарати не завше є обов’язковими, радше справляють певний психотерапевтичний ефект на пацієнта. Він бачить, що йому ставлять крапельницю, і начебто стає легше. Відповідно до міжнародної практики, протоколів і стандартів, які застосовуються в нашій країні, дуже чітко визначені препарати, які повинні призначатись. І не завжди крапельно. Бо ревматичні хвороби зазвичай мають хронічний перебіг упродовж місяців, років і навіть десятків років. І зрозуміло, що наше завдання — уміло підібрати терапію.

Досить часто ми призначаємо відповідну симптоматичну і базисну терапію, яку ще називають модифікаційною. Особливий наголос робимо на імунобіологічній терапії. Нам вдається перевести пацієнтів у стан ремісії і досягти їхнього, умовно кажучи, видужання. Хоча захворювання з ними залишається. Тому й кличемо на підмогу фізкультуру.

— Які ще негаразди дошкуляють вашим пацієнтам?

— У ревматологічних хворих зустрічаються проблеми з остеопорозом, бо хронічні запальні процеси в багатьох є причиною цієї недуги. Жінки у так званий постменопаузний період, коли в їхньому організмі припиняються фізіологічні цикли і відбувається гормональне перелаштування, теж часті наші пацієнтки. У декого з хворих спостерігається зменшення м’язової маси, так званий синдром саркопенії. При цьому виникає цілий ряд усіляких ризиків. Особливо в людей, які тривалий час ведуть малорухливий спосіб життя, що призводить, бува, і до втрати функцій внутрішніх органів. Але завдяки зміні способу життя, фізичній активності, застосуванню вітамінів насамперед групи D, препаратів кальцію та інших ми отримуємо хороший результат. Людина функціонально відновлюється.

— Отже, фізична активність є обов’язковою?

— Без неї ніяк. Адже відомо, що вона збільшує так звану глюкокортикоїдну функцію наднирників. Відтак зменшуються загальні прояви гіпотимії (знижений настрій зі зменшенням рухової та психічної активності), посилюється вироблення гормонів задоволення. Виконавши певні фізичні вправи, поплававши у річці чи прогулявшись, ми відчуваємо приплив сил, позитив.

— Недарма кажуть, рух — це життя.

— Так. І це передовсім ходьба у комфортному взутті, зручному одязі. Бажано це робити на лоні природи, стадіоні, у парку, лісі. Сьогодні популярна так звана скандинавська ходьба, коли для зручності використовуються дві палиці. Це не тільки своєрідна страховка, при цьому ще й задіюються м’язи нижніх та верхніх кінцівок, що посилює навантаження на тулуб, дихальні м’язи.

Окремо наголошу на вельми позитивному результаті від плавання. Ще на початку нашого життя в утробі матері ми плаваємо. Хто продовжує плавати і після народження, у дошкільний, підлітковий періоди, то кількість захворювань і їх частота значно зменшуються. Це науково доведено. Важливо й те, що від фізичної активності безпосередньо залежить інтелектуальний розвиток. А наші діти, на превеликий жаль, багато часу сидять на уроках, потім із телефоном, біля комп’ютера. Зрозуміло, що процес технічного розвитку і прогресу не можна зупинити, але водночас ми повинні шукати баланс інтересів, можливостей організму. Коли людина перевантажена психологічно, а фізична активність низька, починається її виснаження.

— Виходить, держава мала б повсякчас дбати не лише про хворих, а й про здорових людей.

— Коли ми зрозуміємо, що здоров’я — це категорія економічна, що економічно вигідно бути здоровим, а також те, що у здоров’я здорових людей вигідно вкладати кошти, то значно виграємо. Ці кошти нам окупляться набагато швидше, бо суттєво зменшаться витрати на лікування хворих.