Архів
Вівторок,
4 червня 2024 року

№ 23 (20067)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Червень
  Версія для друку          На головну
  • Крик душі

Хоч круть, хоч верть...

Юлія ГИКАВЧУК,

голова Комітету порятунку села Жван Могилів-Подільського району Вінницької області.

ДОБРОГО дня, шановна редакціє! Дуже важливу тему ви підняли у статті «Поки грім не грякне...» («Сільські вісті» від 23 квітня 2024 року). Поштове обслуговування сільського населення пересувною поштою має дуже серйозні недоліки. Проведена реформа не врахувала потреби селян похилого віку, немічних, осіб з інвалідністю. Не врахувала і особливості сіл з багатокілометровою протяжністю та віддаленими хуторами.

До прикладу наше село Жван Могилів-Подільського району Вінниччини. Розташоване на двох берегах річки Жван з одним мостом для переїзду. Протяжність села по обидва боки річки — більше 14 кілометрів. Воно має хутір та виселок на відстані до 10 кілометрів. На хуторі Стайло проживають лише люди похилого віку. Пересувна пошта зупиняється в центрі села, до якого значній частині людей в один бік треба подолати 4-5 кілометрів.

Жванівці до поштової реформи передплачували улюблені газети, журнали. Сьогодні у селі лише кілька передплатників, які або живуть недалеко від центру, або мають авто. Сотні пенсіонерів позбавлені можливості читати бажану пресу. Зокрема і «Сільські вісті», які так люблять жванівці. Адже на палицях не пройдеш 4-5 кілометрів за газетою, хоч дуже її потребуєш.

Не отримують люди й листів, навіть замовних. Такі листи на моє ім’я, Юлія Гикавчук, надходили двічі. Люди сповіщали. Звідки вони, що несли в собі, де ділися — я так і не знаю. За адресою доставлені не були ці замовні листи. Якщо надходить посилка, поштарі, приїхавши в центр села, телефонують адресату. Однак за півтори години чи годину я ніяк не встигну прийти до машини. Шукаю, хто б забрав посилку до себе з тих односельців, що живуть в центрі села. Я була свідком того, як посилки везли назад, бо людина не встигала прийти чи не була вдома. Не завжди знають, у який день привезуть посилку. Ми просили начальника Могилів-Подільського відділення Укрпошти, хоч у трьох місцях робити зупинку машини на території села. «Це неможливо, бо на машину виділяється обмежена кількість пального і дається менше двох годин поштарям на обслуговування», — почула у відповідь. Добре, хоч раз на місяць везуть пенсію до кількох неходячих осіб.

Вражає байдужість вищого керівництва Укрпошти до людей. Ми відправили замовного листа на ім’я пана гендиректора Ігоря Смілянського, висвітливши наші проблеми. Просили допомоги. На вайбер отримали повідомлення, що наше звернення номер 202403130210 від 13.03.2024 р. перебуває у роботі. Уже скоро 3 місяці, а відповідної реакції так і нема. Підозрюємо, що листа нашого ніхто з відповідальних осіб Укр-пошти не читав.

Ми вийшли на зв’язок через електронну пошту, отримали дві автоматичні відповіді та відповідь Юлії, фахівця із роботи з електронними зверненнями в соцмережах АТ «Укрпошта». Нам пояснили, що АТ — структура комерційна. А отже, зрозуміло, такі села, як наше, прибутку не дають, то й не цікаві для бізнесу Укрпошти. Фахівець Укрпошти порадила звернутися листом до пана Смілянського, вказавши всі особисті дані, включно з ідентифікаційним кодом. А ми ж до нього і зверталися!

Вирішили просити допомоги в уряді. Звернулися на гарячу лінію зі скаргою. На вайбер отримали повідомлення: «Ваше звернення зареєстроване за номером Ги 16989413». І все. Ані пари з уст.

А селу хоч на часткову оплату, хоч на 2-3 дні дуже потрібен поштар. Тоді селяни зможуть улюблену періодику передплачувати, і листи отримувати вчасно, і пенсію, і посилки. Про це вся жванська громада просила керівника Укрпошти ще до початку обслуговування села пересувною поштою.

Наше село має велику біду: 24 роки громаду очолює Марецька Людмила Степанівна. Ніколи не дбала і не дбає про вирішення проблем села, бо вважає, що проблем у селі нема, а є заколотники, «хворі» люди, які й колотять селом. Ця інформація подається нею завжди і всюди, де треба підтвердити проблему громади. Укрпошта якраз і опирається в електронному листі, надісланому нам, на «тісне співробітництво з органами самоуправління. У Жвану проблем з поштовим обслуговуванням немає». Це дослівно.

Запитаєте, чому село терпить такого керівника? Громада теж на свої звернення про безвідповідальну поведінку пані Марецької до голови ОТГ Цибульської Галини Миколаївни відповіді не отримала. Бо ж заколотники підбурюють! Та й усе списується на війну, мовляв, нічого міняти не можна.

Отак і доживають в Україні вимираючі села, проблеми яких навіть не розглядаються, а не те, що вирішуються. І не докричиться громада! Хоч круть, хоч верть, а в черепочку таки смерть.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Невиправдане стрімке здорожчання
Читати
Посівна завершується
Читати
Добивають ДніпроГЕС
Читати
Проміжні підсумки
Читати
Позначиться посуха
Читати
Герої вдома
Читати
Війна множить злидні
Читати
Можна подавати заявки
Читати
Є перспективи
Читати





   

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове