Архів
Вівторок,
2 квітня 2024 року

№ 14 (20058)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Квітень
  Версія для друку          На головну
  • Про те, що болить

...Приїхали?

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

ГОЛОВА Рівненської обласної організації НСЖУ Дмитро Тарасюк обурюється: «У Рівному з вулиці Петлюри на Шевченка, звідки, як кажуть у народі, навприсядки дістатися можна, лист ішов… скільки б ви думали? 11 днів! Це так ми вирішили привітати листівкою з 75-річчям поважного члена Спілки журналістів та письменників Миколу Кривого. Замість 19 грудня, в день народження, він отримав її під Новий рік. А, приміром, із Сарн лист до нас прямував 20 днів. Із Березного, що за 80 кілометрів, прохання про матеріальну допомогу для члена спілки не можу дочекатися вже майже місяць!».

А хіба, з дозволу сказати, із «доставкою» друкованих видань інша ситуація? У кращому разі пропонують передплатникам забирати кореспонденцію самим. Нічого собі хід! Скажіть, який бізнес сьогодні може дозволити собі взяти наперед гроші за послугу і зовсім її не надавати? Навряд чи такий знайдеться. Окрім, звичайно, Укрпошти. Бо ж «просунутий» керівник відомства Ігор Смілянський восени таки добився свого — суттєвого підвищення тарифів на доставку, відверто спекулюючи на монополізмі національного оператора. Зате пообіцяв поліпшення якості надання послуги. Обіцянка вкотре виявилася такою собі не те що цяцянкою — справжньою «скринькою Пандори»! Міркуйте самі.

На Рівненщині представництво Укрпошти очолює Іван Люсак. Він, зібравши редакторів газет напередодні передплатної кампанії-2024, «бив себе в груди»: мовляв, із моїм приходом усе зміниться. Та навіть на конкретні сигнали від передплатників тепер не реагує — не «царська» то справа…

Проблеми ж накопичуються, мов снігова куля: поштове відділення №25, що на Басовому Куті в Рівному, взагалі закрили. Бо нема ні начальника, ні операторів, ні листонош, люди просто не хочуть мати справу з цією «конторою». Удень із вогнем не можуть знайти операторів навіть на центральне відділення обласного центру — №28. Приходиш, а там… або черга, як колись до мавзолею в москві, або… просто ніхто не обслуговує. Словом, приїхали.

«А хіба могло бути по-іншому за таких, із дозволу сказати, менеджерів, які працюють виключно на власні кишені, не збавляючи мільйонних апетитів навіть у війну? А листоношам — хіба дірку від бублика! — обурюється Дмитро Тарасюк. — Днями почув, що, крім продуктів та засобів гігієни, відомство Смілянського береться ще й ліками в глибинці торгувати. Як мовиться, дай, Боже, нашому теляті вовка з’їсти… Але те, що пошта вже «доїдає» друковані видання, — факт неспростовний. Ось і днями телефонує наш голова «первинки» з Березного Петро Рачок та й каже: «Будемо закривати «Надслучанський вісник». А ця газета з історією, одна з небагатьох, що досі мала солідні наклади. Такі собі «партнери» поклали її на лопатки!».

От я і думаю, що торгівля продуктами та різним крамом — це ж магазин, а ліками — аптека, то до чого тут узагалі слово «пошта»? Нехай тоді бодай назву змінять!

За дорученням Всеукраїнської наради редакторів іще торік восени керівництво НСЖУ офіційними листами звернулося до Президента, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради, Комітету зі свободи слова, а також Міністерства культури та інформаційної політики щодо загрози інформаційній безпеці в час війни. У відповідь — підозріла тиша: ось уже пів року! «Не помічають», так би мовити, свавілля національного оператора, засновником і акціонером якого є держава в особі Мінінфраструктури. Це що, змова офіційного Києва проти тих паростків друкованого слова, які пробиваються до нечисленного читача, наче проліски з-під снігу? Вочевидь. Виходить, знищення газет покривають державні мужі? Чи, може, діють за вказівкою наших ворогів? Адже на окупованих територіях рашисти відразу відроджують газети, які (нонсенс!)… не змогли вижити в Україні.

А на деокупованих, де локальні медіа відновилися завдяки підтримці НСЖУ та міжнародних партнерів, їх уперто не доставляють передплатникам! Редакції, працюючи вже на волонтерських засадах, самі викручуються як тільки можуть. Як от, приміром, Олексій Пасюга, редактор відродженої газети «Ворскла», що у Великій Писарівці на Сумщині. Подібних прикладів десятки. На деокупованих територіях зазвичай не працює Інтернет. Тож українське друковане слово виконує роль воістину життєдайного джерела, до якого жадібно припадають спраглі українці. За статистикою, одну газету читають щонайменше троє людей, а в нинішніх умовах значно більше!

Голова НСЖУ Сергій Томіленко розповів про відродження місцевої преси на прифронтових територіях аж у Генеральній Асамблеї ООН. А ось на владному Олімпі рідної України об’єднаного голосу журналістів досі не чують. Попри те, що, як бачимо, вже «приїхали». Руйнувати ж бо не будувати.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Підривають зсередини
Читати
Загроза туберкульозу
Читати
Майбутнє — за наукою
Читати
Пшениці наразі найбільше
Читати
Очищають і засівають
Читати
Готуються до вступу
Читати
Відійшов у вічність учений і державник
Читати
Зростає число зниклих безвісти
Читати
Кадрові зміни
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове