• До джерел

Живи, самчикiвське мальоване диво!

Уляна ГЛІБЧУК.

МАЛЮВАТИ, як жити і дихати, уміли в давнину в селі Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області. Фантазійне райське дерево, чудернацькі журавлі, лелеки, а ще мальви, жоржини, що проростають із горщика. Це фрагменти дивовижного самчиківського розпису. Він жодним чином не конкурує зі славно­звісним петриківським, бо самодостатній і відносно «молодий» — у сучасному вигляді існує лише трохи більш як пів століття, але вже встиг знайти своїх прихильників, поціновувачів та послідовників. Бо витоки його в глибокій давнині. Це самобутнє мистецтво колоритного декоративного розпису, яким люди прикрашали стіни осель, щоб захистити себе від лиха і привернути жар-птицю щастя.

Самчиківський розпис, виникнувши безпосередньо в цій місцевості, поширився всією Україною. Тепер він відомий у багатьох місцях і на Східній Україні — Дніпропетровщині, Полтавщині, Луганщині, але уже в інших кольорах, мотивах, композиціях, техніках виконання тощо. Українці уміють творити красу там, де живуть.

Є в самчиківському розпису щось від писанкарства, щось від вишиванки, щось від гуцульських килимів. Він поєднує в собі традиційні місцеві українські елементи орнаментів з орнаментикою прадавніх племен, що жили колись на цій землі. Тут можна зустріти техніки, притаманні трипільській та черняхівській культурам, адже майстри із Самчиків, створюючи свою школу розпису, намагались зберегти в ній всю багатогранну історію України та її народу.

В давнину ця народна мистецька традиція поширилася із села Самчики Поділлям і Волинню. Після Другої світової війни занепала й була майже втрачена. У 1960-х роках український етнограф Олександр Пажимський (на фото) почав відроджувати самчиківський розпис. У нього були однодумці, четверо митців, які справою честі вважали популяризувати яскраву та самобутню самчиківку. Один із них — Віктор Раковський. Він очолив Самчиківську дитячу художню школу традиційного народного декоративно-прикладного мистецтва. Митці заново розписують хати в селі, малюють картини, вчать майбутніх майстрів цій техніці та всіляко популяризують забуту традицію. Отже, самчиківський розпис стає дедалі більше впізнаваним. «Часто у самчиківському розписі зображують дерево — життя, райське, казкове, — розповідає Віктор Раковський. — В основі композиції може бути горщик, з якого проростають квіти, писанка, птахи. Птахи — журавель, лелека; можна зобразити яструба і ворону, щоб показати, наприклад, хижість, зло; горобчика, якщо йдеться про хитрість».

Традиційними матеріалами, які застосовують майстри для своїх виробів, є чиста фарба — вохра і глина. Переважно використовують для тла своїх робіт білий колір — символ чистоти, краси, молодості та радості. Навіть якщо орнамент малюють на сірому, чорному або підсиненому тлі, білий обов’язково додають у основний орнамент — квіти, листя тощо. Сам візерунок здебільшого виконують червоним кольором, що символізує повноту життя, енергію, свободу. Чорний додається для підкреслення орнаменту та підсилення інших кольорів.

Художники-подвижники із Самчиків щиро вболівають за популяризацію мистецтва унікального розпису, перетворивши рідне село на мистецький об’єкт. Історико-мистецький проєкт «Нове життя самчиківського розпису» підтримав Український культурний фонд. Протягом трьох місяців митці розписали 11 місцевих об’єктів: паркани, муніципальні споруди — селищну раду і школу та приватні будівлі селян. Кожен малюнок на стіні як окремий витвір мистецтва і фотолокація.

Зараз, під час війни, здавалося б, не час звертатися до мистецтва, відклавши його до кращих днів. Проте ось яскравий приклад, що саме воно рятує людей під час тяжких випробувань. Самчиківка жива і допомагає!

«Страх через обстріли мене з’їдав, через нього я почала втрачати зв’язок із реальністю. Зрозуміла, що треба вирощувати позитив у собі — малювати щось яскраве, красиве. Що більше було страху, то більше хотілося жити, то яскравішими ставали кольори», — розповідає Ольга Машевська, народна майстриня із самчиківського розпису.

Вона й передбачити не могла, що для багатьох людей, які ховалися від нальотів у підвалах, її малювання теж стане своєрідним порятунком. 27 лютого 2022 року Ольга малювала тризуб із квіток і птахів, коментувала свою роботу, слухала новини, розмовляла з рідними. Увесь цей процес знімала на камеру та транслювала у соціальній мережі.

Трансляцію тоді побачили люди в підвалах та імпровізованих укриттях, бійці на блокпостах. І у своїх коментарях стали просити Ольгу знову й знову транслювати своє малювання, розмовляти з ними, бо це створює атмосферу домашнього затишку й безпеки.

«Традиції цього розпису дуже давні: яскраві квіти, намальовані на українських хатах, мали оберігати від усього злого. Хотілося, щоб малюнки захистили всіх нас і об’єднали», — розповідає художниця.

Ось така вона, самчиківка, — прадавня і вічна, невмируща і прекрасна.