![]() |
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
Версія для друку На головну
«Хочу в Нескучне, в Нескучне!» Підготувала
Молода панянка ранкової пори за туалетним столиком розчісує розкішне волосся. Усміхнена дівчина радіє милим дрібничкам і очікує чогось приємного від прийдешнього дня. Це вона, Зінаїда Серебрякова, у свої 25 у рідному маєтку в Нескучному на Харківщині створила настроєвий автопортрет «За туалетним столиком». У тяжкі роки художниці додаватимуть сил згадки про ту ранню зиму 1909-го, коли лежали високі сніги, а в домі було затишно і життя здавалося прекрасним. РОСІЙСЬКІ біографи вперто називають Серебрякову своєю, привласнюючи її спадок, наче забуваючи той факт, що свого часу вона відмовилася від громадянства срср і «страна совєтов» їй цього не пробачила: влаштувала розлуку з дітьми на цілих 36 років. Але Зінаїда Євгенівна наша, українська, одна з перших визнаних у світі жінок-художниць, із властивим тільки їй творчим почерком. Обдарована дивовижним талантом. Це вона пристрасно писала, сумуючи за рідними краями: «До біса мені ваші Чайковські, Григоровичі, Ермітажі, Рембрандти, театри, Нібелунги, вечори, обіди, гості… Хочу в Нескучне, в Нескучне». Зінаїда Серебрякова походить із відомої творчої династії Бенуа-Лансере — упродовж майже 200 років її представники пов’язували себе з мистецтвом. Вона з’явилася на світ 12 грудня 1884 року у родовому маєтку Нескучне. Дівчинка була маленькою, коли не стало тата. Її матері, вдові з шістьма дітьми, через життєві труднощі довелося перебратися до свого батька Миколи Бенуа в Петербург. У Зінаїди рано прокинулося бажання малювати, і вона працювала під орудою рідних. Після закінчення гімназії брала уроки в художній школі у класі Іллі Рєпіна, пізніше вивчала живопис в Академії Ґранд-Шомьєр у Парижі. Рідні краї завжди були для Зінаїди джерелом натхнення. 1904 року відвідала місця дитинства, і після сірого Петербурга була глибоко вражена красою Слобожанщини. Всюди робила замальовки. Тут написала одну зі своїх перших відомих картин — «Яблуня». Нескучне стало й осередком її особистого щастя: побралася зі студентом-інженером Борисом Серебряковим, який мешкав по сусідству, і взяла його прізвище. Один за одним народилися два хлопчики і дві дівчинки. Протягом кількох наступних років художниця створила ще 12 полотен — портрети рідних, знайомих, сцени з сільського життя, пейзажі Нескучного. Широкої популярності набули картини «Купальниця», «Селяни», «Жнива». Настали неспокійні часи Першої світової, і Зінаїда Євгенівна шукала розраду у творчості. Проте відмежуватись від буремних подій не вдається: 1917-го більшовики розгромили й спалили садибу в Нескучному разом із картинами Серебрякової. Жінка виїздить до Харкова. Почалася смуга поневірянь: Борис Серебряков захворів на тиф і помер. Зінаїда в 36 років стала вдовою, на руках четверо дітей, стара мати… Трохи допомагали селяни з Нескучного, які дуже її любили, — привозили художниці дрова й продукти. Згодом рідні покликали у Петроград, і наприкінці 1920-го сім’я переїздить. Але й там доводиться скрутно. А тим часом творчість художниці поціновують за кордоном: 1924-го 14 її полотен мали успіх на виставці у Нью-Йорку. Дядько Зінаїди Олександр Бенуа, який працював у Парижі, порадив поїхати до Франції. Вона залишила дітей на 73-літню матір, думала налагодити фінансове становище від продажу картин та нових замовлень і невдовзі повернутися. Проте еміграція затяглась аж на 41 рік. 1940-го життя піднесло Серебряковій іще один виклик: коли німці окупували Францію, їй довелося оформити документ біженки, адже за зв’язок із срср могли й відправити до концтабору. Відмовившись від радянського громадянства, шість років не отримувала звісток від рідних — автоматично припинено листування. Тим часом новини з батьківщини були страшні: 83-літня мати померла 1933-го в Ленінграді, брат Микола Лансере 1942 року загинув у концтаборі, 1946-го пішов із життя ще один брат — Євген. Аж 1960-го, після 36 літ розлуки, Зінаїду Серебрякову у Франції відвідала донька Тетяна. А 1965-го зустрілись із сином Євгеном — художниця тоді завітала на персональну виставку в Москву, адже в середині 1960-х несподівано стала дуже популярна в союзі. Після операції сил відвідати милу серцю Слобожанщину вже не мала. 82-річна Зінаїда Серебрякова померла від крововиливу в мозок у Парижі. Знайшла останній прихисток на цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа. В селі Нескучне, яке художниця так любила, шанують пам’ять про видатну землячку. З нагоди 126-річчя від дня її народження було встановлено меморіальну дошку, а 2017-го відбулось урочисте відкриття Історико-культурного центру пам’яті родини Бенуа-Лансере-Серебрякових. Нескучне, розташоване майже впритул до кордону з російською федерацією, було окуповане в перші години повномасштабної війни. Визволити село вдалось у вересні 2022 року. На жаль, частину експонатів музею вкрали російські загарбники, які жили просто в приміщенні і глумилися над пам’яттю про непересічну особистість. Однак багато чого вдалося врятувати. Це була справжня спецоперація: вивозили експонати з Нескучного, яке раз у раз накривали ворожі обстріли, військові, волонтери, музейники та представники місцевої влади. Тож є надія на відродження музею, оскільки це наша культурна спадщина, пам’ять, гордість, наше натхнення і коріння. Версія для друку На головну |
Тарифи зрослиЧитатиПриблизний розмір індексації — 13%ЧитатиВтрачено п’яту частину площЧитатиВипадки АЧС почастішалиЧитатиПереселенці працюютьЧитатиВійна і проти нашої культуриЧитатиГазовий рекордЧитатиЖиветься несолодкоЧитатиОновлено план розмінуванняЧитатиЕкспорт просідаєЧитати |