• Неоголошена війна

Білі, пухнасті та... криваві

Михайло ВЕДМІДЬ.

МИНУЛОГО тижня російські війська, незважаючи на величезні втрати в живій силі та техніці, з маніакальною впертістю продовжували штурмувати околиці Авдіївки. У п’ятницю, 20 жовтня, підрозділи загарб-ників після невеликої паузи відновили наступ поблизу Авдіївки та незначно просунулися вперед.

А от ділянка лівого берега Дніпра на окупованій ворогом частині Херсонської області певний час залишалася відносно «недоторканною» для українських сил, а отже, й засобів масової інформації. Та минулого тижня ситуація змінилась. За оцінкою Інституту вивчення війни, дії ЗСУ на лівому березі Дніпра на Херсонщині стали масштабнішими за тактичні рейди, які були раніше. А геолокаційні кадри вказують на те, що попри контратаки росіян українські сили зберігали присутність уздовж берегової лінії Дніпра та біля Антонівського залізничного мосту.

Ситуацію на тому напрямку не обходили своєю увагою і російські джерела. У четвер, 19 жовтня, відомий військовий блогер заявив, що дві диверсійно-розвідувальні групи української морської піхотної бригади переправилися через річку Дніпро, розбили російські підрозділи та захопили плацдарм у селі Кринки, що на 30 км східніше Херсона і близько 2 км у глиб материка від берегової лінії Дніпра. Також про атаку ЗСУ заявив володимир путін, але традиційно додав, що жодних успіхів нібито не було.

Відреагував і Володимир Зеленський. Під час робочої поїздки на Херсонщину та Миколаївщину він заявив: «Я дякую усім нашим хлопцям, які потужно тримають оборону і день за днем знищують окупанта. Цими днями російські втрати справді вражають, і саме такі втрати окупанта потрібні Україні».

А от якою ціною даються ці втрати, того ж дня розповів колишній політв’язень росії відомий режисер, сценарист та письменник Олег Сенцов, який напередодні дістав поранення на передовій: «Вчора ми відбивали важливу посадку на найгарячішому зараз напрямку. Перша група, де був я, змогла зачепитися за траншею противника та одразу вступила в бій на двох напрямках. Друга теж зайшла — в іншу траншею, знищила ворога, але її вибили звідти підтягнуті резерви противника. Третя група прийняла важкий бій і майже повністю загинула ще на початку операції... Сьогодні багато відео та статистики втрат ворога. Багато радощів, що ми знов наваляли супостатам. Але немає статистики, якими нам це дається жертвами. За кожною цифрою — чиєсь життя та зруйнований всесвіт рідних. Цей сум залишається переважно в сім’ях загиблих та їхніх побратимів. Вічна пам’ять загиблим героям…».

Тривали баталії, у тому числі й інформаційно-психологічні операції, і на зовнішньому політико-дипломатичному фронті. Зокрема, в середу, 18 жовтня, володимир путін на брифінгу в Китаї заявив: «Ми чуємо зараз, що вони нібито готові до якихось переговорів. Уже й відповідальні особи, які курують питання зовнішньої політики і які зовсім нещодавно говорили, що потрібно завдати росії стратегічної поразки на полі бою, зараз вони вже кажуть, що потрібно вирішувати ці проблеми шляхом мирних переговорів...». За словами диктатора, потрібно робити «конкретні кроки, якщо дійсно є бажання домовлятися».

Новина викликала неабиякий резонанс у вітчизняному інформаційному полі. Хто ж ці «відповідальні особи», які закликають вже не до перемоги, а до мирних переговорів із країною-агресором? І чому це тримається у таємниці від широкої громадськості? А чи не зрадники ці особи? Чи знають про них у найвищих ешелонах влади? Чи це саме їх представники? Купа запитань. І всі без відповіді.

Утім, багато коментаторів і журналістів вважають, що нібито українська мирна ініціатива «примарилася» чи то «привиділася» путіну. Або ж він вчергове збрехав світовій громадськості, як робив це раніше неодноразово. Але з якою метою?

Висловлювалася й думка, що путінська заява — це фейк, його особиста інформаційно-психологічна операція, мовляв, ви там шукайте ворогів і зрадників серед себе, підозрюйте одне одного, не довіряйте, сваріться. Типовий кадебістський прийом, засвоєний очільником рф ще з радянських часів.

Ну, а в тих, хто сприйняв інформацію всерйоз, свої версії. Зокрема, що йдеться не про українських «відповідальних осіб», а про західних кураторів. Бо перших путін не вважає самостійними, а тільки виконувачами наказів або побажань заокеанських та європейських союзників України. У цьому зв’язку можна пригадати ініціативу старожила світової політики Генрі Кіссінджера, який у травні цього року прогнозував «реальні переговори» між Україною і рф за посередництва Китаю до кінця року. А в липні він раптом завітав у Пекін на зустріч із лідером цієї країни Сі Цзіньпінем, після чого 24 вересня зустрівся з Володимиром Зеленським під час його візиту до США. Зрозуміло, що 100-річний аксакал човникової дипломатії представляє не лише власні інтереси…

А може, йдеться про мало кому відомі результати таємних поїздок директора ЦРУ Вільяма Бернса до провідних країн і його зустрічі з їхніми лідерами чи довіреними особами? Конкретних прізвищ путін не назвав, тож припускати можна багато чого. Нагадаємо, офіційна позиція Києва відома: переговори з росією можливі тільки після повної деокупації захоплених нею територій України. Ну а західні наші «союзники і партнери» неодноразово декларували й обіцяли, що діють і діятимуть за принципом «нічого про Україну без України».

Тим часом лідер США Джо Байден публічно засудив дії ХАМАСу і путіна, заявивши, що напади на Ізраїль і вторгнення в Україну мають спільні мотиви: «ХАМАС і путін представляють різні загрози, але вони мають спільне: вони обидва хочуть повністю знищити сусідню демократію». І, порівнявши обох агресорів, запевнив американську та світову громадськість: «Ми не можемо й не дозволимо таким терористам, як ХАМАС, і тиранам, подібним до путіна, перемогти».

Зрозуміло, що такі порівняння не могли сподобатись у кремлі, який вустами прессекретаря президента рф дмитра пєскова заявив: «Ми вважаємо неприйнятним такий тон щодо російської федерації і щодо нашого президента… Навряд чи така риторика підходить відповідальним лідерам держав». Мовляв, ми на відміну від деяких безвідповідальних такі білі й пухнасті, делікатні й толерантні, миролюбні й відповідальні. Та судять за ділами, а не за словами. А діла у москви — криваві.