Наша пошта

• Дива в решеті

Таргани

Петро ВОЙТ.

м. Ладижин,

Вінниччина.

У 23-річному віці я побачив цього чудовиська — рудого таргана. До цього моменту ми були незнайомі, хоча мені доводилося мешкати в різних квартирах і гуртожитках. Навіть проживаючи в холостяцькому гуртожитку, не бачив тарганів.

Коли, після одруження, мені виділили кімнату в сімейному гуртожитку, я вперше зустрівся із цим іноземним гостем. Іноземним, тому що їх завезли з Росії сім’ї, які приїхали на новобудову. Та виявилось, що це тільки квіточки, а ягідки будуть у вигляді червоних плям від розчавлених клопів.

Почалась боротьба не на життя, а на смерть. Над клопами (блощицями) вдалося здобути перемогу значно легше, а от з тарганами велась війна всіма методами і всюди. Не прижилися вони тільки в сільських домівках. Мабуть, їх не влаштовували «удобства во дворе».

Так і велась ця війна без надії на перемогу до 2000-х років, коли Україна почала контактувати з Європою і до нас стали завозити європейські будматеріали. Ремонт у квартирах після цього почали називати євроремонтом. І сталося диво! Таргани зникли самі. Не поздихали, а зникли... Але десь через 10-15 років, коли з квартир вивітрювалися запахи євроремонту, таргани тут як тут! І починалося все спочатку.

Російські таргани так нагадують мені самих москалів. Вони також не приживаються в селі - там українська мова і повсякденний труд. В містах таргани не приживаються після євроремонтів там, де існує українська культура, мова, де скрізь чистота. Вони зникають...

Тому всіма силами своєї дикої орди стараються не допустити Україну в Європу. Як тільки почується «какая разница» чи «мише братья», вони знову з нами, і червоні плями крові на стінах уже не від клопів. Від розстріляних московськими «тарганами» довірливих українців.

А в українській мові немає навіть слова «клоп». Тільки моя покійна бабуся згадувала, що колись були блощиці…