Наша пошта

• Трудова біографія

Служив лісу самовіддано

_{Лісівнича справа стала сенсом життя Миколи Темчишена з Вінниччини}

Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.

Вінницька область.

На фото автора Микола Темчишен.

Родом Микола Андрійович із села Вербки Чечельницького тоді ще району Вінницької області. Зростав у звичайній сім’ї колгоспників. Професію лісівника обрав, можливо, тому, що любив ходити по гриби. До того ж, каже, і вчителі напутили. Словом, сподобалася юнакові ця справа, тож після восьмого класу він вступив до Сторожинецького лісового технікуму.

Вчився залюбки, був активістом, грав у духовому оркестрі, займався спортом, часто виборював призові місця на різних змаганнях.

Під час навчання подружився з Петром Рудьком із Хмельниччини (досі товаришують). Петро із відзнакою закінчив технікум, і його направили на навчання в Українську сільгоспакадемію на лісогосподарський факультет. А Микола розпочав трудовий шлях лісничим у Сколівському районі Львівської області. Щоправда, через місяць молодого спеціаліста призвали до армії.

Після військової служби Темчишен теж п’ять років опановував в академії спеціальність інженера лісового господарства. Далі життєва стежина привела його на Миколаївщину.

Оскільки Микола Андрійович мав вищу освіту, певний досвід, позитивно себе зарекомендував, то його відразу призначили лісничим Баштанського спеціалізованого лісництва. Зазвичай, аби обійняти цю посаду, необхідно було щонайменше три роки пропрацювати інженером лісового господарства.

— Баштанська гідролісомеліоративна станція на той час — це вісім лісництв у п’яти адміністративних районах, — згадує Микола Темчишен. — На Миколаївщині тоді бурхливо розвивалося зрошування, тож ми допомагали боротися з водяною та вітровою ерозією ґрунту, займалися будівництвом гідротехнічних споруд, лісонасадженням, доглядали полезахисні лісосмуги тощо.

Молодого перспективного керівника запримітили і незабаром перевели на посаду інструктора оргвідділу і сільського господарства райкому партії. Умів Микола Андрійович працювати з людьми, вирішувати гострі питання, прекрасно володів аудиторією, але все ж таки через три роки повернувся на господарську роботу — очолив Страшенське лісництво у Молдавії.

Жив із сім’єю у новому будинку на лісовому кордоні. За сім років діяльності зусиллями колективу значно збільшили площу зелених масивів, здійснювали побічне користування лісом. Зокрема, розміщували пасіки, проводили заготівлю у великих обсягах сіна, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, по які приїжджали навіть із Білорусії.

Якийсь час Микола Андрійович був інструктором у системі державного комітету з охорони природи Молдавської РСР. Після реорганізації цієї структури перевівсь у Бершадський лісгосп, що на Вінниччині, на посаду мисливствознавця. Він постійно цікавився розмаїтою фауною України, а в тодішньому Бершадському районі завше приділяли велику увагу мисливському господарству. Понад два десятиліття Микола Темчишен дбав про охорону, використання та відтворення мисливських тварин, організовував роботу з надання послуг мисливцям. П’ять років очолював профком підприємства. З приязню згадує Івана Сухореброго та Володимира Краснєєва — талановитих керівників, які душею вболівали як за виробничі показники, так і за людей.

Минуло вже десять років відтоді, як Микола Андрійович завершив трудову діяльність. Він часто буває у лісівників, цікавиться їхніми справами. Зустрічають його з радістю, бо поважають як хорошого спеціаліста.

— Я не шкодую про те, що обрав професію лісівника, — щиро каже Микола Темчишен. — Адже це спілкування і з людьми, і з природою. Ми робили все для того, щоб зберегти ліси для майбутніх поколінь.