• Від Уругваю-1930 до Катару-2022

Успішний український дебют

Микола МОТОРНИЙ.

Вісімнадцятий чемпіонат світу з футболу тривав з 9 червня по 9 липня 2006 року на стадіонах Німеччини.

ВИБОРИ країни, яка прийматиме фінальну частину чемпіонату світу, відбулись у липні 2000 року в Цюріху. Спочатку заявки подали п’ять країн: Німеччина, Англія, ПАР, Марокко та Бразилія. Остання з 1998-го ретельно готувалась, аби мати сильні аргументи на свою користь. Бразильцям пророкували перемогу, проте за кілька днів до початку виборів країна зняла свою кандидатуру. Як пояснив бразильський футбольний союз — з фінансових міркувань. Голосування відбувалось у три раунди: у кожному країна з меншою кількістю голосів вибувала з боротьби. Першою відпала кандидатура Марокко, потім Англії. 7 липня у третьому раунді зійшлися Німеччина та ПАР: за німців віддали голоси 12 делегатів ФІФА, за південноафриканців — 11.

Прикметно, що за день до виборів спалахнув скандал: ЗМІ звинуватили Футбольний союз Німеччини на чолі із Францем Бакенбауером у даванні хабарів за позитивне рішення щодо проведення чемпіонату у їхній країні. Німецький сатиричний журнал «Titanic» відправив делегатам листи з пропозицією різних жартівливих подарунків — від годинника із зозулею до шварцвальдської шинки — в обмін на те, щоб вони віддали свої голоси за Німеччину. Попри численні вимоги зняти з голосування кандидатуру останньої ФІФА відмовилась це зробити. Водночас делегат від Океанії Чарлі Демпсі оголосив самовідвід через «нестерпний тиск ззовні»: йому стали надходити наполегливі вимоги підтримати… ПАР. Якби він не відмовився це зробити, то рахунок голосів був би 12:12. Тоді обрати переможця мав би президент ФІФА Зепп Блаттер, який підтримував кандидатуру Південної Африки. Таким чином, південноафриканці своїм тиском на делегатів «проштовхнули» німців.

У відбірному турнірі до 18-го чемпіонату світу брали участь 197 збірних. Після його завершення визначилась 31 команда, яка мала зустрітись у фінальних матчах мундіалю. Збірна Німеччини кваліфікувалася як господар турніру. А от чинному чемпіону світу — збірній Бразилії, згідно із новими правилами, запровадженими ФІФА, місце у фінальному турнірі автоматично вже не надавалося. Тож п’ятиразові світові переможці пробивалися до Німеччини, як і решта команд, через груповий етап.

Чемпіонат світу 2006 року добре запам’ятався українським вболівальникам. Наша збірна тоді вперше і поки що єдиний раз за свою історію потрапила на мундіаль та ще й дійшла до чвертьфіналу. Для дебютанта — грандіозне досягнення. Хоча початок у Німеччині для українців виявився дуже драматичним — під час матчу проти іспанців у ворота Шовковського влетіло аж… чотири м’ячі. «Віддячити» бодай одним голом престижу Україна не змогла. Втім, як то кажуть, немає лиха без добра: ця нищівна поразка стала холодним душем для «синьо-жовтих». Після гри від тодішнього тренера збірної Олега Блохіна дісталось усім, особливо Владиславу Ващуку, який заробив червону картку.

Вочевидь, керманич знайшов потрібні слова, бо вже у наступних матчах групового етапу українці продемонстрували неабияку майстерність. Відігралися на Саудівській Аравії — 4:0. Історичний перший гол України на чемпіонатах світу уже на третій хвилині забив Андрій Русол. Трохи важче було у матчі з Тунісом. Гра була досить жорстка, на 70-й хвилині у штрафному майданчику туніський захисник грубо збив Андрія Шевченка. Реалізоване ним пенальті стало єдиним голом у матчі та гарантувало Україні вихід із групи Н з другого місця.

У 1/8 суперником синьо-жовтих була Швейцарія: нібито й не надто сильна команда, проте переможець своєї групи. Впродовж усього матчу обидві збірні грали дуже обережно, тож основний час матчу завершився без голів. У серії післяматчевих пенальті сильнішими виявилися українці, хоч почалося усе з невдалого удару Шевченка. Проте далі влучними були Артем Мілевський, Сергій Ребров та Олег Гусев. А героєм матчу став воротар Олександр Шовковський (на фото), який не пропустив жодного пенальті від швейцарців та поїхав додому з титулом першого голкіпера, якому під час мундіалю вдалося зберегти свої ворота недоторканими у серії післяматчевих 11-метрових.

На жаль, у матчі проти італійців наші футболісти загалом були слабшими за суперника, хоча й створили кілька дуже гострих гольових моментів біля його воріт. Можна сказати, що й фортуна була не на нашому боці. Однак попри «суху» поразку від майбутніх чемпіонів (3:0) вдома Блохіна та команду зустріли, як переможців.

У матчі за бронзові медалі збірна Німеччини перемогла португальців — 3:1. У фінальному поєдинку зустрілися команди Італії та Франції. Основний час закінчився нічиєю: на гол з пенальті Зідана (7 хвилина) точним ударом відповів Матерацці (19 хвилина). У додатковий час рахунок не змінився. Післяматчеві пенальті точніше пробили італійці — 5:3. Таким чином, збірна Італії стала чотириразовим чемпіоном світу.

Нагороду найкращого гравця чемпіонату — «Золотий м’яч» — отримав француз Зінедін Зідан. До речі, у цьому мундіалі, крім нього, брали участь іще шість гравців, які вже на той момент ставали володарями цієї престижної футбольної відзнаки, — Роналду, Фігу, Оуен, Недвед, Шевченко та Роналдінью. Найкращим бомбардиром турніру став нападник збірної Німеччини Мирослав Клозе (5 голів).