• Неоголошена війна

Нові умови — миру чи капітуляції?

Михайло ВЕДМІДЬ.

25 ТРАВНЯ західні союзники України провели чергову, 12-ту, зустріч очільників оборонних відомств у форматі «Рамштайн». Засідання відбувалося в онлайн-режимі з участю 50 країн. За оцінками експертів, у цілому ця зустріч завершилася позитивним результатом для нашої країни. При цьому ключовою подією «Рамштайну» стала, звісно, авіаційна коаліція, яка, на думку багатьох спостерігачів, уже фактично сформувалася.

Так, на підсумковій пресконференції міністр оборони США Ллойд Остін докладно розповів про це авіаційне об’єднання держав, робота якого розпочнеться з підготовки українських військових пілотів на літаках F-16. «Це буде серйозний процес, — попередив глава Пентагону, — але завдяки координації в рамках нашої контактної групи це стане можливим. Дякую Данії та Нідерландам, які вирішили очолити європейську коаліцію. Наші колеги з цих країн співпрацюватимуть зі США та іншими союзниками, щоб розробити програму навчання. Норвегія, Португалія, Бельгія та Польща також зроблять свій внесок, і ми чекаємо, що приєднаються й інші країни».

Звичайно, йшлося на зустрічі і про постачання інших видів озброєння, зокрема танків «Леопард», систем ППО «Петріот» та ін., які вже надходять в Україну і надходитимуть надалі, підсилюючи її бойовий арсенал для успішного проведення контрнаступальних дій.

До речі, щодо останніх існує кілька версій, зокрема й серед українського політикуму. Так, радник глави Офісу президента Михайло Подоляк заявив, що цей контрнаступ уже розпочався — мовляв, на різних фронтах і напрямках триває знищення командних пунктів противника, його складів боєприпасів, а також живої сили, техніки тощо. Натомість Секретар РНБО Олексій Данілов укотре повторив, що про дату переходу ЗСУ в наступ не знає ніхто: він може розпочатись і сьогодні, й завтра, і за тиждень, а знищення сил противника є звичайним завданням українських захисників, незалежно від того, наступають вони чи тримають оборону.

Така нібито неузгодженість заяв представників вищого військово-політичного керівництва України може розглядатись як відсутність координації між ними з елементами «махновщини». Чи це свідомо обрана тактика з метою заплутати і дезінформувати владу країни-агресорки, мовляв, нехай поламають голови і почухають потилиці у намаганні бодай щось зрозуміти і відповідно підготуватися до оборони?

Тим часом у кремлі висунули нові вимоги до України задля досягнення миру. Заступник міністра закордонних справ рф михайло галузін заявив, що для припинення війни необхідно, аби Україна припинила воювати, а Захід припинив їй постачати озброєння. Також москва зажадала, щоб Україна відмовилася від вступу до ЄС і НАТО, повернулася до нейтрального позаблокового статусу, зафіксованого в Декларації про її державний суверенітет 1990 року, зробила російську мову державною (цього раніше не було), дотримувалася свободи віросповідання і визнала «нові територіальні реалії», тобто окуповані росією території.

Апетит приходить під час їди? Це більше нагадує не умови «завершення конфлікту», а умови капітуляції України. А вона має свої умови, про головну з яких сказав глава Офісу президента Андрій Єрмак: «Не існує такої сили, яка сьогодні змусить українське суспільство і керівництво держави говорити з росіянами, поки на нашій території стоять війська рф». Те ж саме тижнем раніше вкотре повторив і Президент Володимир Зеленський: «Поки російські загарбники залишаються на нашій землі, ніхто не сяде за стіл переговорів із росією. Колонізатор має піти геть».

І цей факт надихає в боротьбі за справедливий мир і Перемогу. Втім, не все так однозначно. Принаймні про це свідчить публікація експерта Інституту пост-інформаційного суспільства, заступника міністра інформполітики (2017-2019 рр.) Дмитра Золотухіна за 26 травня: «Отже, вчорашній виступ Френсіса Фукуями (американський філософ, політичний економіст і публіцист, професор Стенфордського університету. — Ред.) на Київському безпековому форумі Арсенія Яценюка підтвердив мені, що ключові геополітичні рішення про майбутнє нашого регіону вже прийняті. Далі будуть відбуватися тільки їх імплементації... Ці тези були щонайменше двічі повторені і Фукуямою, і Кіссінджером.

1. ЗСУ отримує під контроль повністю Запорізьку та Херсонську області, вихід до моря і портів, блокування прісної води в Крим та вогневий контроль за Керченським мостом. 2. Путін починає боятися, що з Кримом щось станеться, і починає йти на поступки, а саме: 3. Не пручається вступу України до НАТО. Країни НАТО приймають Україну до Альянсу в ході досягнутого тимчасового перемир’я. В обмін на це Україна озвучує непублічне і неофіційне зобов’язання не відвойовувати Крим. 4. Встановлюється дуже крихкий баланс. Україну беруть в НАТО і в ЄС. Зеленського переобирають на другий термін. Путіна переобирають на п’ятий термін. Байдена, як Нобелівського лауреата миру, також обирають на другий термін.

Усі в шоколаді…

Але ця «шоколадна» схема не враховує одного гнилого моменту. В перспективі наступних 10-15 років війна відновлюється з іще більшою потужністю і вже точно набуває світового масштабу…».

Отакі от невеселі чи то факти, чи припущення досить обізнаного у ситуації експерта. Проте як розгортатимуться події надалі й наскільки вони відповідатимуть надіям і планам різних сторін, невідомо нікому, адже це багато в чому залежить від поточної ситуації на різних фронтах — політичному (ті ж наступні президентські вибори у США тощо), економічному («Зернова угода» та ін.), дипломатичному (позиція і пропозиції країн Глобального Півдня тощо) і безпосередньо воєнному (Україна, Близький Схід та ін.). Саме тому нехай і залишається не стовідсоткова, але надія на краще — на справедливий мир і перемогу. І віра в це.