Проблема на кілька поколінь

Рустем ХАЛІЛОВ. pravda.com.ua

Фото з відкритих джерел.

Україна – найбільш забруднена вибухонебезпечними предметами країна у світі. Російське вторгнення перетворило нашу землю на велике мінне поле розміром із Велику Британію чи Румунію або Південну та Північну Корею разом узяті. 250 тисяч квадратних кілометрів — а це більш ніж 40% території нашої країни — небезпечні для життя.

МОЖЕ здатися, що розмінування буде на часі вже після перемоги, бо навіщо очищати територію, якщо ведеться повномасштабна війна? Але насправді з цим не можна зволікати. Якщо ввести в пошуковику Інтернету словосполучення «», можна жахнутися кількості трагедій, чи не щодня. Наприкінці минулого року Держслужба з надзвичайних ситуацій (ДСНС) поінформувала про 185 загиблих і 404 травмованих мінами від початку повномасштабної війни. На жаль, число жертв збільшуватиметься. Зокрема й через те, що для когось потенційно небезпечне поле — єдиний засіб не вмерти з голоду.

До 24 лютого 2022-го, згідно з міжнародною статистикою, Україна посідає четверту позицію у світі за кількістю жертв (із 2014-го по 2020 роки йшлося про 1190 постраждалих) від мін та вибухонебезпечних предметів — після Афганістану, Малі та Ємену. Сьогодні очевидно, що наша країна на першому місці.

Нерозірвані боєприпаси для людей, які їх не чіпають, певною мірою не становлять небезпеки. Тому інформування населення є одним із напрямів роботи організацій, що займаються розмінуванням.

— Спеціалісти навчають, як визначити небезпечну територію, які можуть бути ознаки: посічені дерева, окопи, кілочок зеленого кольору, залишок ящика, попереджувальні написи… Із цим доведеться жити поряд не один рік, і тому фахівці розповідають місцевим мешканцям, як безпечно співіснувати зі смертельними «сусідами», — пояснює командир відділення гуманітарного розмінування Швейцарського фонду протимінної діяльності в Україні Олександр Логовічов. — Чим довше люди перебувають близько до небезпечних територій, тим безтурботнішими стають згодом.

Розмінування поділяють на бойове, яке відбувається безпосередньо на фронті (це царина саперів), оперативне — екстрене очищення об’єктів критичної інфраструктури, а також знешкодження виявлених вибухових предметів (тут, окрім військових, можуть працювати сапери ДСНС або Нацгвардії) та гуманітарне. Останнім займаються демінери. Вони не прибирають знайденого небезпечного предмета, а повідомляють про нього саперам. Це завершальний етап обстеження й очищення території. Після цього на ній можна починати існувати звичним життям.

Проте розмінування території — це дуже дорого. За підрахунками голови Асоціації саперів України Тимура Пістрюги, йдеться про 3-4 дол. за квадратний метр. Тобто очищення всієї забрудненої української землі коштуватиме мільярди гривень. Зрозуміло, що країні самотужки з цим не впоратися. «Витрати оператора протимінної діяльності фактично нереально покрити навіть дуже потужній агрокомпанії. Тому що вони колосальні. Аграрію знадобиться не один десяток років, аби їх компенсувати. Єдина можлива фінансова модель у цій ситуації — це допомога донорів», — каже фахівець саперної справи. Власне, наразі на розмінування в Україні покривають головним чином.

Очищення землі від мін та снарядів — ще й дуже тривалий процес. Демінер О. Логовічов нагадує приказку: рік війни — це п’ять років роботи саперів. А для багатьох дрібних аграріїв використання їхніх земель — це питання виживання. Тому на ринку з’являються несертифіковані «чорні сапери». За короткий строк вони можуть пройтися з металошукачем сільгоспугіддями. Але це не гарантує, що завтра трактор, який оброблятиме землю, не підірветься на міні.

З початком повномасштабної війни попит на саперів зріс у рази, спеціалістів не вистачає. Проблему намагаються розв’язати, залучивши іноземних фахівців, що працювали в Сомалі, Іраку та інших країнах. Чимало хто з них добре знається як на радянській системі боєприпасів, так і на натовській.

Замість післямови

…1982 року між Великою Британією та Аргентиною спалахнула неоголошена війна за Фолклендські острови. Аргентинські військові висадилися там та заклали тисячі мін уздовж узбережжя, аби запобігти британській контратаці. Після того як Велика Британія повернула собі контроль над островами, частина території так і залишилася нерозмінованою: виявилося, займатися цим дорого й ризиковано. І тоді справжніми господарями небезпечних територій стали пінгвіни: вони надто легкі, щоб міна на них спрацювала. Ці птахи, популяція яких раніше була в цих краях на межі зникнення, відтоді змогли спокійно жити і розмножуватися.

Замінування іноді порівнюють із радіацією — в обох випадках людям доводиться полишати забруднену територію. Тож цілком імовірно, що в Україні з’являться нові зони відчуження, де ступатиме лише нога відчайдухів, а природа відновлюватиметься без людського втручання.

Ніхто не знає, скільки ще триватимуть бойові дії. Але кожний день збільшує необхідні для майбутнього розмінування строки і витрати. Це та небезпека, що залишатиметься на покоління. І після перемоги ще десятки років у лісах Чернігівщини чи полях Херсонщини чутимуть відлуння великої війни.