Архів
Вівторок,
28 лютого 2023 року

№ 9 (20001)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері: Зенітка Наша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну

Це була його остання воля

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

ГРИГОРІЙ Степанець. Ім’я цієї людини нещодавно стало відоме на весь світ: чоловік заповів мільйон доларів Головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному і залишив щедрі пожертви Українському католицькому університету (м. Львів), Києво-Могилянській академії та музичному колективу «Хорея Козацька». Генерал Залужний передав отриманий спадок на спецрахунок Нацбанку України для збору коштів на потреби ЗСУ.

То хто ж він такий, цей щедрий благодійник? Ось що про нього розповів його однокласник, дослідник історії Вінниці Ніл Крас.

Григорій Степанець народився у Вінниці 1938 року. Його батько загинув у жовтні 1941-го. Григорій із матір’ю був евакуйований на Урал, де вони ледь не померли від голоду. Після війни повернулися до Вінниці. Виживали завдяки дядькові, котрий на фронті втратив ногу і ділився із ними пайком, який йому видавали як інваліду війни.

— Мама підробляла домашнім шиттям, часто хворіла і рано померла, — згадує Ніл Крас. — Григорій мав великий хист до точних наук. Коли у школі вчитель хімії вирішив оновити хімічний кабінет, то він із другом зробив електрифіковану таблицю Менделєєва. Це був «шик-модерн» того часу!

Григорій закінчив школу із золотою медаллю і 1955-го вступив до МДУ ім. Ломоносова. Він вільно володів українською, російською, німецькою, італійською та англійською мовами. Працюючи в Геофізичному науково-дослідному інституті у Москві, підписав листа на підтримку дисидентів і поплатився за це. Його звільнили за сфальсифікованим приводом, переслідувало КДБ, не мав змоги працювати.

1989 року Степанець отримав дозвіл виїхати із СРСР. Він емігрував до США, розробляв програмне забезпечення у корпорації Microsoft у Редмонді, штат Вашингтон. Запатентував не один винахід.

Родичі Григорія Степанця стверджували, що з любов’ю того до України можна порівняти лише його любов до рослин і дерев. Коли він вже тяжко хворів, то розпитував у знайомих українців, як може допомогти своїй рідній країні. І таки здійснив своє бажання... Це була його остання воля. Перед такими людьми треба схиляти голову.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Санкції проти агресора
Читати
Сподіваються на продовження
Читати
Переглянуть прожитковий мінімум
Читати
Асиміляція неминуча
Читати
Слідство триває
Читати
Збитки незліченні
Читати
Долучитися до перемоги
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове