• Забуттю не підлягає

Сталінград: український внесок

Владлен МАРАЄВ.

uain.press

Мінометна батарея комбата Івана Бездідька під Сталінградом. 1943 рік.

Нещодавно на росії відзначили 80-річчя Сталінградської битви. Притлумленому негараздами Волгограду терміново повернули попередню назву — «вождя всіх народів». У затопленій нещодавно фекаліями твердині на Волзі пройшов парад. Затим — «пафосний концерт» за участі головного кремлівського «живого трупа». Кривоногий карлик знову виступив із примітивною «промовою». У ній — нічого нового: барабанний дріб, паралелі з війною в Україні, чергові погрози світові, п’ятизіркова жовч! І — приписування подвигу одному народові. Звісно — якому. Не радянському…

СТАЛІНГРАДСЬКА битва — одна з наймасштабніших та найкривавіших за світову історію. Подія, яка разом із битвами за Мідвей, Ель-Аламейн і Гуадалканал стала початком докорінного перелому в Другій світовій війні.

Поблизу Сталінграда було оточене й розгромлене 300-тисячне угруповання німецьких, румунських, угорських, італійських і хорватських військ. Воїни-українці брали активну і масову участь у грандіозній битві на берегах Волги. За даними доктора історичних наук, професора Івана Муковського, станом на липень 1942 року українці становили від 9 до 11% бійців Червоної армії на сталінградському напрямку. А це 30-40 тисяч бійців. У складі знаменитої 62-ї армії генерала Василя Чуйкова, яка безпосередньо вела бої за місто, українців було 29%.

Наші співвітчизники посідали й високі командні посади. Так, Сталінградським фронтом у різні часи командували воєначальники-українці — Маршал Радянського Союзу Семен Тимошенко і генерал-полковник Андрій Єрьоменко. 1-ю гвардійською армією у Сталінградській битві керував українець із Донщини генерал-лейтенант Дмитро Лелюшенко, 5-ю танковою армією — генерал-майор Прокіп Романенко, 16-ю повітряною армією — генерал-майор Сергій Руденко.

Учасником Сталінградської битви був знаменитий киянин, письменник Віктор Некрасов — надалі радянський дисидент і політичний емігрант. На сторінках повісті «В окопах Сталінграда» він неодноразово змальовував солдатів-українців. Ось один із таких епізодів:

«У одного столбняк. Это страшная штука. Он умирает на моих глазах — не молодой уже, лет сорока. Его ранило разрывной пулей в правую руку, чуть пониже локтя. Он все время боялся, что ему ампутируют руку. До войны он был токарем по металлу.

— Як же це так — без руки? — говорил он, осторожно укладывая привязанную к дощечке от патронного ящика руку на колено. — Без руки в нашому дiлi нiяк не можно. Краще б ногу вже…

Через два часа раненый умер. Его фамилия Фесенко».

Інший учасник Сталінградської битви, харків’янин Карл Борисенко, 2003-го згадував: «Пам’ятаю, перед боєм у балці Ягідній під Сталінградом у січні комбат — майор Доценко з Дніпропетровська — заспівав українську пісню. Його підтримали сотні голосів і заспівали так, що стрілянину з німецьких окопів припинили. А ми, українці, до мурашок по шкірі відчули, що тут, у Сталінграді, ми захищаємо і свою Україну».

Неподалік Сталінграда 23 листопада 1942 року загинула санінструкторка з Києва Гуля (Маріонела) Корольова — відома кіноакторка, пасербиця українського композитора Пилипа Козицького. В останньому бою вона врятувала життя 50 пораненим бійцям і командирам. Сестра поета Самуїла Маршака, Олена Ільїна, присвятила їй біографічну повість «Четверта висота».

Нині чомусь практично не згадують, що саме українці вранці 31 січня 1943 року в Сталінграді взяли в полон генерал-фельдмаршала Фрідріха Паулюса — командувача 6-ї армії вермахту, одного з розробників плану «Барбаросса». Цими воїнами були капітан Микола Гриценко, старший лейтенант Федір Ільченко і лейтенант Олексій Межирко. З них тільки Ільченка нагородили орденом Леніна. Гриценко і Межирко загинули у подальших боях.

Поблизу Сталінграда воювали льотчики-аси з України, майбутні двічі Герої Радянського Союзу Іван Степаненко і Амет-Хан Султан. За участь у Сталінградській битві другу «Золоту Зірку» отримав пілот бомбардувальника Іл-4, 22-річний луганчанин Олександр Молодчий. Він став першим прижиттєвим двічі Героєм Радянського Союзу в німецько-радянській війні.

Загалом під Сталінградом Героями Радянського Союзу, за різними даними, стали від 112 до 125 військових. Із них 27 були українцями або вихідцями з України. Наведемо кілька прикладів їхніх подвигів.

Командир танкової роти, уродженець Запорізького регіону лейтенант Іван Клименко 23 листопада 1942 року брав участь у бою поблизу хутора Платонов. Німці підбили його танк, але екіпаж продовжував вести бій. Поранений Іван Клименко застрелився останнім патроном, щоб не потрапити в полон.

Штурман бомбардувальника Іл-4, уродженець Чернігівщини молодший лейтенант Василь Сенько до лютого 1943-го виконав 154 бойові вильоти (з них 144 вночі). Особливо вдалим став наліт 9 грудня 1942 року на аеродром біля станції Тацинська, де німці зосередили багато літаків. Надалі Василь Сенько став єдиним за історію штурманом військової авіації — двічі Героєм Радянського Союзу.

Льотчик-винищувач з Одещини лейтенант Петро Гнидо в районі Сталінграда виконав близько 150 бойових вильотів, провів близько 30 повітряних боїв, збив 10 німецьких літаків.

…Сучасна Україна має пам’ятати свій внесок у перемогу над нацизмом і пишатися ним. Бо що б там не казав путін, але без українців Радянський Союз нізащо б ту війну не виграв.