• Людина та її справа

Родом звідти, де квітують трави

Ганна Кліковка.

Запорізька область.

Рослині, щоб прижитися на новому місці, потрібен сприятливий ґрунт, вдосталь сонячного тепла і світла, життєдайної вологи. Людині треба дещо більше — душевних щедрот від близьких, мотивації реалізувати свої можливості. Анні Іщенко, яка з родиною перебралася з обпаленого війною Оріхівського району Запорізької області на Львівщину, пощастило: вона не лише відчула приязнь жителів невеликого села Уличне у Дрогобицькому районі, а й зуміла відродити на новому місці бізнес та наповнити його новим змістом.

ДО ВІЙНИ мешкала в селі Таврійське щаслива сім’я — Аня з чоловіком Віталієм, колишні однокласники, та двійко їхніх синів-школяриків. Займалися кожен своєю справою. Чоловік знався на бджільництві, Ані ж від пращурів передався Божий дар відчувати рослини: їхню природу, властивості, лікувальне застосування. Бабусина хата в Таврійському була в осерді чудової, екологічно чистої незайманої плугом природи, де кожна травинка — то ціла таємниця. Олександра Прокопівна навчила онуку читати цю книгу рослин, а вже Анна знайшла шляхи застосування дивовижного зеленого багатства на користь людям. Разом із чоловіком вони культивували цілющі трави, виготовляли чаї, які користувалися попитом у споживачів з різних регіонів України. Так виникла компанія «Мега Фіт» з виготовлення авторських чаїв.

«Пригадую, з яким ентузіазмом Анна взялася розвивати свою справу, — розповідає членкиня ГО «Рада жінок-фермерів у Запорізькій області» Людмила Щербина. — Особливо коли під егідою цієї організації вони ініціювали участь у ряді міжнародних проєктів з рослинництва. Планували розвивати вирощування амаранту, який має багато корисних властивостей. Усі починання мали успішний розвиток не на голому ентузіазмі — подружжя багато навчалося, їздило на курси, семінари. Міжнародні гранти дали змогу отримати необхідну професійну техніку — сушарки, подрібнювачі тощо. Вони почали гарно пакувати продукцію. Реалізовували чаї через майданчик в Інтернеті, відвідували виставки, всі заходи, де можна було дізнатися щось нове».

Пані Людмила із задоволенням розповідає про молодих співвітчизників, які так успішно взялися піднімати власну справу, і, безумовно, на цю пору досягли б у ній уже неабияких успіхів. На жаль, усі плани і сподівання Анни та Віталія розчахнула війна.

Я поспілкувалася з Анною телефоном. Вона щиро зраділа звісточці з рідного краю. Розповіла, що їм з чоловіком і хлопчиками нелегко далося рішення полишити рідну домівку, де все обжите з любов’ю для спокійного мирного життя. Де зарубки з позначками, як зростали синочки, де на відстані руки рідні й друзі. На відстані серця зосталися в рідному краю батьки Віталія, 96-річна бабуся Анни. Олександра Прокопівна нізащо не погодилася кудись виїздити, тримається навдивовижу спокійно, її глибока мудрість і незламність вселяє віру в те, що осоружні зайди недовго плюндруватимуть козацький край. Проте коли вороги стали нещадно гатити по Оріхівщині, батьки передусім накрили крильми діток, захистивши їхні життя, і поїхали.

«Нам потрібно було обживатися, починати все з нуля на новому місці, — розповідає Анна. — Дякую долі та своїй родині, що Бог нагородив нас міцним корінням по життю. За допомоги друзів, однодумців з міжнародних проєктів, ми знайшли цю місцину на Львівщині, орендуємо тут дім. Розуміли, що маємо призупинити свій проєкт з травами і переформатувати в інший. Скооперувалися з місцевим фермером для вирощування огірків, капусти. Допоміг досвід вже прокладеного шляху: участь у канадському проєкті відкрила можливість придбати теплицю, насіння, посіяли-посадили городину. І в нас вийшло! Зібрали досить гарний урожай».

Огірки, розповіла Анна, розлетілися, наче гарячі пиріжки, все ж городину на Запоріжжі традиційно вміють вирощувати, а консультував подружжя професійний агроном. З реалізацією капусти були деякі труднощі, проте фермери не розгубилися, частину віддали волонтерам, які годують захисників. Анні з дому передали одну із сушарок, тож подружжя примудрилося сушити капусту на сухі борщі для бійців, овоч з успіхом пішов у діло.

Взимку життя у теплиці завмерло, адже обігрівати її нереально: і дорого, і електроенергію по годинах вимикають. Зате на весну в команди вже визріває чимало планів. Головне, налаштовані оптимістично, розвиватимуть тепличну справу, братимуться й за інші проєкти.

Дуже тепло і щиро жінка відгукується про нових друзів, людей, сусідів, односельців, які підтримують сім’ю з перших днів перебування на Львівщині. Від усього серця Анна висловлює слова подяки за можливість реалізації своїх задумів Бізнес Мережі Сільських Жінок України, фундаторам українсько-канадського проєкту, який підтримав їх у важку годину. Всім — доземний уклін, добро не забувається.

Найбільшим бажанням молодої жінки, певна річ, є Перемога, коли зловісні ракети не летітимуть на її рідний край і родина повернеться додому. Так повертаються в рідні краї, до свого гніздечка, лелеки, де найтепліше світить сонечко і наймиліше пахнуть трави.