Наша пошта

Переможемо імперію зла

Анатолій КОВАЛЬЧУК.

Київська область.

22 СІЧНЯ 1919 року на Софійському майдані в Києві відбулось урочисте проголошення Акта возз’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. У масовому святковому заході взяли участь найвищі посадовці обох українських держав, представники інтелігенції, церковні та військові діячі. Вперше при великому громадському зібранні в історичному центрі Києва була виконана патріотична пісня «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», сприйнята багатьма учасниками свята як Гімн Соборної держави.

І якби новопроголошена соборна Україна 104 роки тому вдержалась у боротьбі з ворогами, то могла б стати чи не найбільшою територіально й наймогутнішою економічно державою континенту. До її складу мали ввійти всі заселені українцями території. Зокрема північні — Берестейщина та Пінщина (нині — у складі рф) і Стродубщина (у складі рф); західна частина Курщини і Білгородщини — на сході; Кубань та решта південно-східних земель, незаконно приєднаних кремлем до рф. Тоді Озівське (Азовське) море, на всіх берегах якого українці мали на початку ХХ ст. значну чисельну перевагу над кацапами, стало б внутрішнім українським морем.

Але через низку несприятливих обставин нашому народові не вдалося реалізувати невід’ємне право на національне самовизначення.

Серед внутрішньополітичних причин тогочасних невдач України доцільно назвати помилки й неузгодженості в діях тодішньої влади — демократичної і ліберальної. На її вершині перебували справді інтелігентні, високоосвічені, творчі люди, але вони не мали політичної харизми, управлінського й адміністративного досвіду. Були пацифістами, що недооцінювали значення національних збройних сил, тому не створили масової української армії. Існувало кілька сильних організованих з українців військових формувань, які не підпорядковувалися єдиному центральному командуванню й вели бойові дії залежно від мінливої політичної орієнтації своїх очільників. Часто українські загони воювали один проти одного. Не існувало єдиної політичної волі — державницької і соборницької.

Щодо найголовнішої зовнішньої причини втрати Україною суверенітету, то це агресивна, загарб-ницька політика московії. Більшовики спрямували всі зусилля — передусім пропагандистські, військові та дипломатичні — на загарбання, поневолення і пограбування України.

На жаль, дуже помилковою, недолугою стосовно України була і політика країн Заходу. Від осуду й несприйняття більшовицької влади в московії вони дуже швидко перейшли до її визнання. Єдиним європейським політиком, який послідовно й наполегливо виступав проти визнання більшовицької московії і будь-яких відносин з нею, був У. Черчілль, тодішній міністр оборони Великої Британії.

На відміну від 1917-1921 років нині весь цивілізований світ перебуває на боці України у великомасштабному цивілізаційному протистоянні нашого народу і героїчних Збройних сил зі скаженою ордою хижих убивць, грабіжників, терористів і мародерів. Вірю, що разом із дружнім людством, щирими друзями і надійними партнерами ми переможемо імперію зла. Захистимо Україну і Європу від дикої кацапської навали. Відновимо і збережемо соборність Батьківщини. Слава Україні і всім мужнім Героям — захисникам нашої Вітчизни!