Наша пошта

Гірші за гітлерівців

Василь СНІЦАРЕНКО.

смт Чоповичі

Коростенського району

Житомирської області.

НЕ ПОДУМАЙТЕ, що я виправдовую злочини німецьких фашистів, вчинені на окупаційних територіях у Другу світову, зокрема й в Україні. Ніхто не знімає з них відповідальності за зруйновані міста і села, за вбитих, силоміць вивезених на примусові роботі, закатованих у концтаборах цивільних людей і солдатів. Я дитина тієї війни, пам’ятаю, що в нашій хаті жили вороги. На подвір’ї непрохані зайди розмістили польову армійську кухню, там часто грав патефон. Вони забирали наші продукти, речі, які їм були потрібні, заводили свої порядки, залякували, на нас, малих, наставляли автомати, голосно при цьому регочучи, коли ми, допитливі й голодні, підходили ближче. Деколи, щоправда, могли пригостити цукром-рафінадом або чимсь із кухні.

Одного разу за черговим збором молока та яєць у нашу хату прийшов німець. Побачивши на стіні у багетовій рамці великий кольоровий портрет Тараса Шевченка, зупинивсь і підніс догори палець правої руки, мовляв, знаю цього великого поета. Наступного разу знову підійшов до Кобзаря. Загалом жоден із німців, що заявлявсь до нашої хати, не зачепив портрета.

А коли нині бачу немислимі злодіяння рашистів, то дедалі більше переконуюсь у тому, що вони гірші за німецьких фашистів. Бо для них нічого святого нема.

Дай Бог нашим військовим здоров’я і якомога більше потрібної високоточної зброї від західних партнерів, аби щонайшвидше знести голову цій нечистій силі, яка приперлась на нашу святу землю.