• Від Уругваю-1932 до Катару-2022

Сумна доля футбольної богині

Микола МОТОРНИЙ.

Пеле із багатостраждальною золотою Нікою.

Дев’ятий чемпіонат світу з футболу серед чоловічих збірних команд, що відбувався з 31 травня по 21 червня 1970 року в Мексиці, став таким чином першою світовою футбольною першістю, фінальна частина якої проводилася поза межами Європи та Південної Америки.

ГОСПОДАРІ турніру і чинний чемпіон світу збірна Англії кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді. Бажання позмагатися за решту 14 місць у фінальній частині світової першості висловили рекордні на той час 73 національні команди. Після відмови з боку ФІФА і дискваліфікації залишилося 68 збірних, що взяли участь у матчах відбору.

14 місць у фінальній частині футбольної першості світу були розподілені між континентальними конфедераціями наступним чином: вісім місць для представників європейської УЄФА, три — для південноамериканської, по одному для африканської КАФ та північноамериканської КОНКАКАФ, а останню путівку мали розіграти між собою найкращі команди азійської АФК та ОФК, конфедерації Австралії і Океанії. Вперше Африка отримала гарантоване місце у фінальній частині чемпіонату світу.

У відбірковому матчі зійшлися збірні Сальвадору і Гондурасу, протистояння яких відбувалося на тлі політичної кризи у відносинах між двома державами і стало каталізатором чотириденного збройного конфлікту між ними у липні 1969 року, що став відомим як Футбольна війна і жертвами якого були близько двох тисяч осіб.

Половина команд, які успішно подолали відбірковий турнір, були учасниками попереднього чемпіонату світу, три команди — Сальвадор, Ізраїль і Марокко — уперше пробилися на мундіаль.

Формат турніру загалом був аналогічним тому, що використовувався на попередньому чемпіонаті світу. Ключовою відмінністю від попередніх світових першостей стало запровадження права проведення кожною командою по ходу гри двох замін. До цього на чемпіонатах світу траплялося, що травмований гравець був змушений продовжувати гру з ризиком ускладнення травми або залишав поле, а його команда догравала у меншості.

Запам’ятався не стільки грою, скільки скандалом матч чвертьфіналу, в якому Уругвай переміг СРСР — 1:0. Основні два тайми завершились із рахунком 0:0. У додатковий час Анатолій Бишовець забив гол, але головний арбітр голландець Лоуренс ван Ровенс його не зарахував — буцімто був офсайд. Давня кінохроніка того епізоду не дає чіткої відповіді, чи було положення «поза грою». Але більшість експертів стверджують, що гол був «чистим».

Тим часом взяття воріт уругвайцями за чотири хвилини до кінця овертайму відбулося з порушеннями правил. М’яч вийшов за межі поля біля воріт збірної СРСР, радянські футболісти, як і багато їхніх суперників, зупинились… Окрім Луїса Кубільї, який несподівано віддав пас Віктору Еспарраго, і той, не довго думаючи, забив. Гравці збірної СРСР спочатку протестували на полі, після фінального свистка — біля суддівської кімнати. Але максимум, чого вони досягли, — у них прийняли письмовий протест. Але це не допомогло відновити справедливість. У СРСР пізніше матч проти Уругваю називали «футбольним злочином».

Той склад збірної Радянського Союзу, незважаючи на її досить ранній виліт із турніру, вважається одним із найкращих за історію. А на перших ролях у ньому були представники українських клубів — гравці «Динамо» (Київ) Володимир Мунтян, Віктор Серебряников, Анатолій Пузач, Віталій Хмельницький і Анатолій Бишовець, а також форвард «Чорноморця» Валерій Поркуян.

Хто забере футбольну богиню назавжди? Саме таке питання постало напередодні фіналу. Збірні Бразилії та Італії мали в своєму активі по дві перемоги на чемпіонатах світу. А за регламентом команда, що завоює титул тричі, залишить у себе Кубок Ріме, або «Золоту богиню Ніку», навічно.

Однак очікуваної грандіозної битви за трофей не вийшло. Бразильці виявилися на голову сильнішими за суперників. Тільки в першому таймі італійці трималися — 1:1. А потім Бразилія їх просто розгромила — 4:1! Героєм матчу став Пеле — забив гол і віддав дві результативні передачі.

А найкращим бомбардиром турніру став західнонімецький футболіст Герд Мюллер, який записав до свого активу 10 голів.

Бразилія, вигравши ЧС утретє, відвезла «Золоту богиню Ніку» до Південної Америки. Майже рік кубок подорожував країною з оглядовою програмою — побував у всіх штатах, у тисячах міст і селищ, виставлявся навіть у центральній тюрмі Ріо-де-Жанейро. Потім Ніку прилаштували в штаб-квартирі Конфедерації футболу Бразилії в спеціальній сталевій шафі для показів — за куленепробивним склом. Тисячі вболівальників приходили туди помилуватись, а дехто навіть помолитися (!). Однак у ніч з 19-го на 20 грудня 1983 року сталося неймовірне. Невідомі увірвалися в штаб-квартиру, побили і зв’язали охоронця, зламали сейф і забрали Ніку.

Для такої футбольної нації, як бразильці, це стало шоком. Поліція обнишпорила всю країну, перетрусила всі бандитські притони. І майже через п’ять років нарешті спіймала грабіжників — ними виявилися художник-декоратор, експоліцейський і торговець коштовностями. Але ця трійця дружно заявила, що не знає, де Ніка. Боялися свідчити чи справді не знали… Ще через шість років (1994-го) правоохоронці спіймали ватажка банди — банківського клерка Серджіу Перейру. І саме він буцімто зізнався, що Кубок Ріме розпиляли, переплавили, а золоті злитки продали.