|
Архів Вівторок,
№ 44 (19988) |
 Про нас |
 Реклама |
 Поточний номер |
 Передплата |
| |
| Малюнки А. Василенка | PDF архів | Архів |
| У номері: | Соняшник |
|
|
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
| ||||||||
| Версія для друку На головну Що можна «волохатим» рукам, то громаді зась Віталій НАЗАРЕНКО. Чернігівська область. Фонд державного майна України надіслав відповідь на звернення депутатського корпусу Гончарівської селищної ради рівно через два місяці. Керівник громади Віталій Руднік назвав її черговою відпискою, оскільки чиновники просто вкотре повідомили, що не бачать законодавчих підстав для передачі стратегічного (особливо у війну та за енергетичного терору) Смолинського торфозаводу в комунальну власність громади. Підприємство, як і заплановано, буде приватизоване. ГОЛОВА профспілки ДП «Чернігівторф» Андрій Страхов, після того як побачив листа від Фонду держмайна, не приховує емоцій. «Продавати стратегічне підприємство, та ще й в умовах війни, можуть тільки зрадники й ворожа агентура, — обурюється він. — Все вирішується одним розчерком пера Прем’єрміністра Дениса Шмигаля. Голова ОВА В’ячеслав Чаус обіцяв нам, що збере народних депутатів од Чернігівщини і попросить «проштовхнути» це питання, однак, наскільки мені відомо, нікого так і не зібрали». «Велика подяка в лапках за відписку, — каже керівник місцевої військової адміністрації Віталій Руднік. — Що ж, спробуємо звернутися ще до голови ОВА. Підприємство стратегічне, громада має змогу «оживити» його, придбавши прес і техніку, аби зробити більш рентабельним. Створюється враження, що хтось поклав око на Смолинський завод, покупця вже визначено…». Нагадаємо, Гончарівська громада, так само, як і Чернігівська обласна рада, не вперше звертається до уряду та ФДМУ з проханням посприяти у передачі торфозаводів у комунальну власність, проте результат завше один і той же: немає правових підстав. Мовляв, 2019 року Міненерго надало пропозиції щодо внесення ДП «Чернігівторф» до переліку об’єктів на приватизацію. А наказом регіонального відділення Фонду від 24 червня 2021 року ухвалено рішення про приватизацію майна ДП «Чернігівторф» шляхом продажу на аукціоні. Жодного сумніву нема в тому, що це призведе до остаточної руйнації торф’яної галузі, в чому, до речі, дуже зацікавлені росія та білорусь, де вона активно розвивається, а торф є не тільки дешевою альтернативою газу, а й вагомою експортною складовою. Тим часом в Україні торговці народним майном, зокрема заступник голови Фонду Яна Матієва, надсилають чергову відписку, посилаючись на якісь рекомендації профільного міністерства, що довело галузь до занепаду, та накази своїх підлеглих з регіонального управління. Саме останні свого часу майно двох торфозаводів (Ірванцівського та Смолинського) — з цехами, обладнанням та гуртожитками (10 тисяч квадратних метрів житлової площі), — а також кілька гектарів території з капітальним двоповерховим приміщенням і унікальними майстернями в Чернігові оцінили у всього-на-всього 14,9 мільйона гривень. Це ціна автомобіля «Rolls Roysce Cullinan», який у нас саме стільки коштує. Причому не остаточна ціна. Вона може бути й нижчою за умови відсутності реального покупця. До того ж Фонд держмайна подає статистику боргів торфозаводів, більшість з яких тягнуться з 2010 року і були штучно створені тодішніми директорами задля подальшої прихватизації активів підприємства. Такі борги, згідно із законодавством, давно мали бути списані. Легко здогадатися, чому цього досі не зроблено. За подібною схемою вже зруйновані п’ять торфозаводів Чернігівщини, один із яких, Замглайський, тоді найбільший у Європі, мав власну ТЕЦ і давав роботу понад тисячі працівників. На жаль, у нашій державі «волохатим» рукам можна те, чого не можна громадам. А найбільша прикрість, що ніхто з можновладців не зацікавлений у збереженні галузі. Людям знову доведеться воювати самотужки. Тим часом торфозаводи продовжують посилено працювати на енергетичну безпеку регіону, хоча й дуже потерпають через віялові відключення електроенергії. «Підприємство вимикають од світла без будь-якого графіка, — стверджує директор Смолинського торфозаводу Валентина Огієнко. — Відтак робітники брикетного цеху витрачають по пів дня, а трапляється, й день на те, аби запустити прес знову. Сподіваємося, найближчим часом енергетики залагодять цю проблему, бо по нашу продукцію вишикувалися черги». Версія для друку На головну |
Головний кошторис підписаноЧитатиЦіна нашої свободиЧитатиРеальні цифри страшніЧитатиПравда окупаціїЧитатиВизнання трагедіїЧитатиВічна пам’ять борцеві за державуЧитатиНевідомі доліЧитати |
|
