Укриття: наші реалії і світовий досвід

Олена КОЩЕНКО.

Після початку повномасштабного вторгнення рф, коли рашистські ракети, бомби й артилерійські снаряди посипалися на наші міста та села, перед суспільством постала велика проблема, яка ніколи досі не була на часі. Українці наразилися на факт гострої нестачі укриттів. Наявні — або на великій відстані для більшості, або ж фактично виявилися місцем порятунку людей лише на папері, настільки занедбаним був їхній стан. Який вихід із ситуації знаходить влада? Якою є міжнародна практика цивільного захисту населення?

_{Старі (не)безпечні бомбосховища}

ЗА ДАНИМИ Державної служби із надзвичайних ситуацій, на початку 2022 року в Україні на обліку перебувало трохи більш як 21 тисяча споруд цивільного захисту, із яких 5704 мали статус сховища, а 15 393 — протирадіаційного укриття. Саме так, окремо, класифікуються такі об’єкти у Кодексі цивільного захисту України. Ще є приміщення, які потенційно можуть бути прихистком під час ворожих повітряних атак. Мова про цокольні поверхи та підвали, підземні автопаркінги, підземні переходи, метрополітен тощо.

Якщо вірити офіційній статистиці, то у столиці налічується 400 сховищ, а також 4,4 тисячі споруд подвійного призначення, в Одесі цей показник становить відповідно 353 і 800, у Харкові — 300 і 4,6 тисячі, у Запоріжжі — 273 і 2,9 тисячі. У Дніпрі сховатись можна у 181 бомбосховищі (так у народі найчастіше називають загалом усі спеціально облаштовані цивільні укриття). У Рівному їх налічується 197, у Чернівцях — 135, в Луцьку — 101, у Сумах — 120. В інших обласних центрах України не набереться й по сто. Скажімо, у Львові обліковано 70 укриттів.

Але проблема полягає аж ніяк не у їх малому числі. Практично всі вони зведені ще в радянську добу і нині можуть дати притулок загалом не більш ніж 10% населення. Десятиліттями у нас не тільки не споруджували нових бомбосховищ, а й тими, що залишились у спадок від СРСР, не переймалися. Нерідко їх віддавали в оренду або навіть дозволяли приватизувати(!) підприємцям, зокрема під нічні або комп’ютерні клуби, спортзали, перукарні, склади, виробничі майстерні тощо.

Державна політика полягала у ставленні до бомбосховищ як до чогось узагалі непотрібного. Ми ж мирна країна. До того ж ще в грудні 1994-го між Україною, США, Великою Британією і росією був підписаний Будапештський меморандум, згідно з яким ми, відмовившись од ядерного арсеналу, отримали від трьох названих держав гарантії безпеки.

Щоправда, після 24 лютого мусили повірити в зовсім інші «гарантії». Все, що в авральному порядку на початку війни спромоглися зробити балансоутримувачі та комунальні служби, це хіба що нанести великий напис фарбою «Сховище» (або «Укриття») зі вказівною стрілкою на вхід до ще не зайнятих орендаторами цокольних або підвальних приміщень у багатоквартирних будинках, промислових підприємствах чи інших громадських спорудах. Такі бомбосховища переважно були в незадовільному стані, захаращені, підтоплені й практично не придатні для тривалого перебування в них великої кількості людей. Там не було ні вентиляції, ні другого виходу, ні запасів води і харчів.

У перші страшні дні саме в таких «укриттях» люди намагалися ховатись під час повітряних тривог. Однак після повідомлень про сотні завалених уламками будівель підвалів чимало українців укривається при масованих ворожих повітряних атаках просто вдома — в коридорі, у захищених ззовні двома стінами внутрішніх кімнатах, санвузлах…

_{Нові будівельні норми}

СЛОВОМ, ця війна засвідчила, що в нашій країні вкрай мало надійних сховищ, не кажучи вже про можливість захистити населення у разі застосування зброї масового ураження. Потрібна загальнонаціональна програма розгортання мережі захисних споруд цивільного захисту, яка б передбачала план будівництва бомбосховищ. Відтак необхідно розробити й нові будівельні норми стосовно гарантування вимог цивільного захисту при плануванні та забудові територій. Наприкінці липня Верховна Рада ухвалила відповідний закон, який підписав Президент Володимир Зеленський. Тож відтепер усі споруджувані житлові та офісні будинки, лікарні, школи, торговельні центри та інші громадські приміщення, розраховані на постійне перебування в них понад 50 осіб або періодичне перебування понад 100, повинні мати власне бомбосховище чи доступ до укриття, розташованого неподалік.

Проте війна в Україні триває, і саме нині людям нема де укриватися від ракетних ударів. Тож відповідно до нового закону в разі надзвичайної ситуації сховища та укриття, незалежно від форми власності, мають бути готовими відразу ж прихистити населення. Якщо ж ні, то балансоутримувачі захисних споруд та укриттів, які перебувають у державній або комунальній власності, під час дії режиму воєнного стану мають право в однобічному порядку розривати з орендарями угоди довгострокової оренди. Більше того, якщо орендар відмовляється звільнити укриття чи його частину, або ж відмовляється пускати туди людей при повітряній тривозі, або неможливо встановити його місцезнаходження, то до такого приміщення тепер дозволено заходити без його згоди.

_{Міжнародна практика}

ЧИМАЛО країн у світі мають розвинену систему цивільних укриттів. Нерідко експерти ставлять за приклад Ізраїль, який уже довгий час живе у війні через окупацію ним сусідніх палестинських територій. У цій країні ще 1993-го законодавчо постановили: всі будинки, що зводяться, неодмінно повинні мати захисні укриття. А у квартирах, побудованих після 2004-го, вже передбачалися спеціальні внутрішні кімнати безпеки. Водночас на подвір’ях коло тамтешніх старих будинків, а також на зупинках громадського транспорту облаштовують невеличкі вуличні бетонні бункери.

Досі зводить багатоповерхові будинки разом із бомбосховищами і Швейцарія. А якщо в якомусь із них воно відсутнє, його власник має сплачувати податок на утримання громадського укриття, розташованого в іншому місці. Лише маленькі приватні будинки звільнені від необхідності робити власне укриття. Для їхніх мешканців передбачені місця у суспільних сховищах, а власник помешкання має за це сплачувати 400-800 франків на рік. Бо держава зарезервувала і утримує там місця. А поблизу містечка Люцерн є тунель Зонненберґ, в якому розміщується найбільше у світі бомбосховище на випадок ядерної війни. Загалом Швейцарія може забезпечити захист 8,6 млн осіб. Це якраз і є все її населення. Відтак вона єдина країна у світі, яка стовідсотково покриває потребу в укриттях.

У Фінляндії, протяжність кордону з росією якої становить 1340 км, за законодавством для будівель площею понад 1200 кв. м повинні бути передбачені захисні споруди. Всього їх тут нараховується близько 54 тисяч.

По всій Швеції, хоч вона починаючи з 1814 року не брала участі у війнах, повно капітальних бомбосховищ. Зараз їх нараховується 65 тис., в яких можуть дістати захист 7 мільйонів чоловік (близько 70% населення). Навесні цього року шведи показали нові бомбосховища — з тренажерними залами, кафе та басейнами. Аж не віриться, що влада може отак дбати про безпеку своїх громадян, ще й створюючи їм комфортні умови в таких приміщеннях. Особливо коли попосидиш під час численних повітряних тривог у наших бомбосховищах-«сараях». Хоча…

_{Домашній бункер «під ключ»}

НА вітчизняному будівельному ринку війна виокремила зовсім новий сегмент — бомбосховища. Після початку російської агресії попит на них підскочив на 40%. Основними замовниками є місцеві громади та навчальні заклади, для яких наявність укриття — неодмінна умова стаціонарного навчання.

Уже тепер в Україні починають конкурувати між собою фірми, які пропонують різні варіанти конструкцій та матеріалів для персональних підземних бункерів. Вони виготовляються зі спеціальної марки бетону та арматури з підвищеними якостями з точки зору міцності.

Скільки це коштує? Ось що пересічно пропонується на відповідному ринку. За 100 тисяч гривень сьогодні можна встановити у дворі бункер, аби пережити обстріл. Але це буде тільки залізобетонна коробка, без вентиляції, водовідведення чи додаткових виходів.

Невеликий бункер на чотири особи (20 кв. м), який витримає обстріл РСЗВ «Град», коштуватиме 20 тисяч доларів. Ідеться про приміщення з бетонним перекриттям завтовшки 50 см без особливих вигод, до якого треба спускатися по драбині.

Підприємцям зазвичай потрібні укриття більших розмірів і «під ключ». Їх середня площа — 30 кв. м. Вартість такого бомбосховища стартує від 700 тис. грн. Тобто середня ціна одного квадратного метра — 23-25 тис. грн.

Деякі виробники пропонують готові рішення. Приміром, бомбосховища у вигляді сталевих бункерів із посиленими ребрами жорсткості та арматурою. Готова конструкція встановлюється в котлован на бетонну подушку і зверху заливається бетоном завтовшки від 35 см. Після його застигання конструкція засипається шаром землі. Виробник запевняє, що таке укриття захистить навіть від авіабомб і снарядів фугасної або осколкової дії, уламків зруйнованих будівель, диму та отруйних газів.

_{Замість післямови}

ВИМОГИ часу потребують укриттів у наших домівках. Дуже хочеться вірити, що в майбутньому, коли ми здолаємо ненависних рашистів, та так, що назавше відіб’ємо в них охоту вдиратися на нашу землю, вони ніколи нам не знадобляться. Втім, із такими сусідами-нелюдами мусимо остерігатися. Росія для всіх нас — кровожерний ворог навіки, і навряд чи колись українці почуватимуться у цілковитій безпеці поруч неї.

Однак думки про завтра спонукають діяти вже сьогодні, створюючи для населення країни надійний захист.

Фото з відкритих джерел.