Архів
Вівторок,
8 листопада 2022 року

№ 41 (19985)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Криниця
  Версія для друку          На головну

Бажання і можливості є! Аби не заважали

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

«Наймолодший» торфозавод України та Чернігівщини, чиї справи постійно висвітлюють «Сільські вісті», відсвяткував 35-річний ювілей. В історії підприємства траплялися різні періоди, однак нині воно попри всі перипетії життя торфогалузі залишається одним із п’яти працюючих у країні. Колектив заводу відзначає два дні народження — заснування та момент другого запуску після кількарічного простою, що почавсь у 2015 році.

Ресурсний потенціал величезний

ІСТОРІЯ підприємства сягає 80-х років минулого століття — саме тоді вичерпувалися торф’яні ресурси на Мньовському масиві й настала потреба переходити на іншу площу та будувати завод. Спершу планували спорудити його біля села Авдіївка Сосницького району Чернігівщини. Але тамтешній голова колгоспу — ніби ні собі, ні людям — не дозволив спеціалістам обробляти колгоспне болото. У Смолині ґрунт для взаєморозуміння виявився більш тривким, тут глибоко розуміли значення і державну важливість виробництва паливних ресурсів.

Отже, будувати так будувати: 31 грудня 1983 року міністерство місцевої промисловості видало наказ розпочати роботу. Головна причина розташувати виробництво саме у Смолині — Гнилуське болото, родовище з величезним ресурсним потенціалом (за сучасними даними, тільки розвіданих запасів торфу за умови інтенсивного видобутку вистачить щонайменше на 80 років).

А назване воно так через близькість до села Гнилуші Козелецького району. Цей населений пункт тепер уже йменується Лебедівкою, а родовище так і залишилось зі старою назвою. Знаходиться воно на землях колишніх Максимської сільради Козелецького району і Смолинської сільради Чернігівського району.

Через неповних чотири роки після наказу профільного міністерства, а саме 27 вересня 1987 року, на Смолинському торфозаводі вийшла перша партія продукції. Асортимент був різноманітний — від брикету до торф’яних горщиків для садівників і дачників. Завод проєктували на два преси. Їхня загальна потужність — понад 30 тисяч тонн брикету на рік. Таких обсягів вистачило б, аби забезпечити доступним паливом, без перебільшення, всі громади краю. Особливо важливо це нині, коли питання дешевої альтернативи газу взагалі гостре як ніколи.

Завдання влади — дослухатись людей

ЗА СЛОВАМИ торф’яників, сьогодні підприємство працює на одному пресі, оскільки другий уже своє віджив. І недалекий той час, коли й це обладнання остаточно вийде з ладу. Держава ж, як відомо, гроші вкладати в галузь не збирається, а навпаки — прагне продати завод. Кому? Тим самим хапугам, від яких шахтарі відбиваються з 2015 року. Змінюються президенти, уряди, відбувся Майдан, а такі люди завше на плаву. От і цього разу замислили виставити торфозавод на приватизацію.

«Хто ж продає курку, яка несе золоті яйця?» — подумали спочатку в Гончарівській ОТГ, до якої належить село Смолин, а потім і в Чернігівській облраді. Відтак звернулися до уряду та до військової адміністрації з черговим проханням віддати підприємство у власність громади — туди, де торфозаводи спершу й були, доки донецькі вугільні олігархи не забрали їх у Міненерго й не розпочали планомірне централізоване знищення.

Твердо відстоює інтереси смолинців голова профспілки ДП «Чернігівторф» Андрій Страхов. Він закликав керівництво Чернігівської ОВА наслідувати приклад колег із Рівненщини, де керманичі області докладають титанічних зусиль, щоб повернути ДП «Рівнеторф» у комунальну власність громади. На його думку, приватизація заводів призведе до остаточної руйнації галузі, в чому безпосередньо зацікавлені росія та білорусь. Адже в цих ворожих до нас країнах торфовидобуток активно розвивається і є серйозною експортною складовою.

З тривогою та невпевненістю зустрічають заводчани свій 35-річний ювілей. Але твердо заявляють, що боротимуться за підприємство до останнього. Ці героїчні люди не самі. Десятки громад та сотні депутатів різних рівнів із Чернігівщини заявили про свою підтримку смолинців, готовність інвестувати, аби господарювати власними силами — без вугільних олігархів, скоробагатьків і проросійських маріонеток. Ринок диктує попит, тож популярність торф’яної продукції лише зростатиме. Тому завдання влади — дослухатись людей праці, а вони, як і всі ці роки, подбають про енергетичну безпеку регіону.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Держбюджет-2023: суцільні рекорди
Читати
Велике «відмивання»
Читати
Жнива тривають
Читати
Iндекс борщового набору
Читати
Жертви звірств окупанта
Читати
Повертаються до життя
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове