Архів
Вівторок,
8 листопада 2022 року

№ 41 (19985)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Криниця

Криниця


Версія для друку          До списку статтей

Поезія

Чорна біда

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні — ми, а завтра — ви.

Ліна КОСТЕНКО.

 

Заповіт

Сьогодні знову копаємо землю

Цю ненависну донецьку землю

Цю черству закам’янілу землю

Тулимося до неї

Ховаємося в ній

Ще живі.

Ми ховаємося за землю

Сидимо в ній тихо

Наче малі діти за маминою спиною

Ми чуємо як б’ється її серце

Як вона втомлено дихає

Нам тепло й затишно

Ще живі.

Завтра ми вже будемо мертві

Може багато з нас

Може всі.

Не забирайте нас із землі

Не відривайте нас від матері

Не збирайте на полі бою наші рештки

Не намагайтеся наново скласти нас докупи

І — благаємо вас — ніяких хрестів

Пам’ятних знаків чи меморіальних плит.

Нам це не треба,

Адже це не для нас — для себе

Ви ставите нам величні пам’ятники.

Не треба ніде карбувати наших імен.

Просто пам’ятайте:

На цьому полі

У цій землі

Лежать українські солдати

І — все.

Не віддавайте нас батькам

Не хочемо щоб батьки бачили нас такими

Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми

Неслухняними хлопчиками

З рогатками з синцями на колінах

З двійками у щоденнику

З повною пазухою яблук з сусідського саду

Нехай батьки сподіваються

що ми колись повернемося

Що ми десь є.

Не віддавайте нас дружинам

Нехай кохані запам’ятають нас красенями

Такими які подобалися багатьом дівчатам

А дісталися їм.

Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи

Наш гарячий подих

Наші палкі обійми

Нехай вони не торкаються

нашого холодного чола

Наших холодних уст.

Не віддавайте нас дітям

Нехай діти запам’ятають наші теплі очі

Наші теплі усмішки

Наші теплі руки

Нехай діти не торкаються

тремтячими губами

Наших холодних рук.

Ось в цих окопах

Які сьогодні для нас тимчасове житло

А завтра стануть нашими могилами

Поховайте нас.

Не потрібно прощальних промов

В тиші яка настає після бою

Це завше виглядає недоречно

Це наче штурхати загиблого воїна

І просити щоб той встав.

Не треба панахид

Ми й так знаємо де тепер буде наше місце

Просто накрийте нас землею

І — йдіть.

Було б добре якби на тому місці було поле

Колосилося жито

Щоб жайвір у небі

І — небо

Багато неба —

Ви можете собі уявити який хліб

родитиме поле

Де лежать бійці?!

(В пам’ять про нас їжте хліб з поля

Де ми полягли.)

Було б добре якби на тому місці були луки

І багато-багато квітів

І бджола над кожною квіткою

Щоб надвечір приходили закохані

Плели вінки

Кохалися до ранку

А вдень щоб приходили молоді батьки

З малими дітьми.

(Не перешкоджайте дітям приходити до нас.)

Але це буде завтра.

А сьогодні ми ще копаємо землю

Цю дорогу українську землю

Цю солодку ласкаву землю

Пишемо гуртом саперними лопатками

На її тілі

Останній вірш української літератури.

Ще живі.

Борис ГУМЕНЮК.

 

Повертайся живим!

Ти, головне, повертайся додому,

Врешті знімай запилюжені берці

І вчися наново жити потому

З перепрошитою вірою в серці.

Ти, головне, повертайся, здолавши

Чистого зла непрожований стогін,

І відпускай цю ненависть назавше

Посеред мирної тиші густої.

Ти, головне, повертайся тим шляхом,

Що вбереже твої душу і тіло.

Чорна земля із розпеченим пахом

Тільки дощу, а не крові хотіла.

Ти, головне, повертайся до мами.

Десь там сивіючи за видноколом,

Матері тужать і дружать домами,

Що пахнуть ніжністю та корвалолом.

Ти, головне, повертайся назовсім

І народи-посади-споруди, а

Вже у твоєму дітиську курносім

Виросте радість, нова і правдива.

Ні, ця війна не потрібна нікому.

Так, ми її не пробачимо, себто

Перемагай і вертайся додому.

Просто живим повертайся, і все тут.

Ірина ЦІЛИК.

 

Версія для друку          До списку статтей

Із джерела мудрості

Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музикальний хист, родюча земля — все це колись прокинеться і повстане велика культурна нація; її межі простягнуться до Чорного моря, а її впливи геть у далекий світ!

Йоганн-Готфрід ГЕРДЕР,

відомий німецький філософ та етнограф

(подорожував Україною 1769 р.).

 

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове