• Від Уругваю-1932 до Катару-2022

Тріумф родоначальників футболу

Микола МОТОРНИЙ.

Королева Єлизавета II вручає капітану збірної Англії Боббі Муру кубок чемпіонату світу.

ВОСЬМИЙ чемпіонат світу серед чоловічих збірних із футболу тривав з 11-го по 30 липня 1966 року в Англії. Через понад 20 років після завершення Другої світової війни головний турнір світового футболу приймала держава — безпосередній її учасник. Раніше повоєнні чемпіонати світу проводились у країнах, що зберігали нейтралітет або були далеко від театрів воєнних дій.

Господарі турніру — збірна Англії і чинний чемпіон світу збірна Бразилії — кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді. Бажання позмагатися за решту 14 місць у фінальній частині світової першості виявили рекордні на той час 72 національні команди.

УЄФА включно з господарями турніру делегувала на турнір 10 представників, іще чотири місця отримали південні американці. Їхні північні сусіди — одне, а за останню путівку мали змагатися Австралія, команди з Азії та Африки. Втім, усі представники останньої бойкотували турнір, протестуючи проти такого нерівномірного розподілу місць у фіналі першості світу.

Свої дебютні путівки на чемпіонат світу за результатами відбору здобули збірні Португалії та Північної Кореї. Серед команд, які кваліфікаційний раунд не подолали, був півфіналіст попереднього чемпіонату світу — збірна Югославії і його срібний призер збірна Чехословаччини.

Формат турніру був загалом такий, як і на попередньому. На першому етапі змагання відбувалися у чотирьох групах, із кожної виходили по дві команди. Другий складався з чвертьфіналів, півфіналів, матчу за третє місце і фіналу. У разі нічиєї в основний час гри передбачалися 30 хвилин додаткового. Якщо і він не визначив переможця, у фіналі було б призначено перегравання, а на решті етапів переможця мав визначити жереб.

Матчі чемпіонату світу проходили на восьми аренах. Англія спеціально для світової першості жодних робіт із будівництва або реконструкції спортивних споруд не проводила, бо давно мала розвинену футбольну інфраструктуру. Найновішим зі стадіонів був лондонський «Вемблі», зведений за 43 роки до проведення чемпіонату. Передбачалося, що усі шість ігор у групі, в якій змагається збірна Англії, відбудуться саме на ньому. Втім, один із матчів припадав на п’ятницю, тому його було перенесено на інший стадіон. Річ у тому, що по п’ятницях «Вемблі» приймав традиційні собачі перегони, і їх не збиралися скасовувати. Англійці є англійці: традиції понад усе!

Вже на груповому етапі боротьбу припинили кілька команд, які входили до кола фаворитів. До стадії плей-оф не пробилася збірна Іспанії, переможець останнього на той час чемпіонату Європи, яка з однаковим рахунком 1:2 поступилася своїм конкурентам за вихід із групи збірним ФРН та Аргентини. У своїй групі змагання провалили чинні чемпіони світу бразильці, яким не вдалося перебудувати гру після травми свого лідера Пеле, який пропустив двобій із угорцями, а на матч із португальцям хоч і вийшов, але не зміг його дограти. Обидві ці гри завершилися поразками Бразилії з рахунком 1:3. Найсенсаційнішими стали результати у групі, де італійці не пробилися до плей-оф, зазнавши поразок від збірної СРСР та абсолютного дебютанта світових першостей збірної Північної Кореї.

Обидві чвертьфінальні гри з участю команд із Південної Америки завершилися скандалом. У матчі господарів турніру проти команди Аргентини німецький арбітр прийняв суперечливе рішення вилучити аргентинського гравця за усні погрози, після чого уся аргентинська команда навіть хотіла залишити поле. Матч усе ж продовжився, аргентинці мінімально поступилися. У цій же групі в епіцентрі скандалу був рефері з Англії, який вилучив двох гравців збірної Уругваю, що не дозволило останній повноцінно протистояти збірній ФРН, яка врешті-решт виграла з рахунком 4:0. Представники Південної Америки звинуватили керівництво ФІФА в упередженому ставленні до збірних з-поза Європи. Відтоді градус протистояння в іграх між європейськими і південноамериканськими командами підскочив, ігри відбувалися у дуже жорсткій боротьбі.

А найвидовищнішим на стадії чвертьфіналів став матч двох новачків чемпіонатів світу — збірних Португалії і Північної Кореї, в якому остання на 25-й хвилині гри мала перевагу у три м’ячі, утім, врешті-решт поступилася з рахунком 3:5. Чотири м’ячі, забиті у цьому матчі Еусебіу, зробили його найяскравішою зіркою турніру. В останньому ж чвертьфінальному матчі збірна СРСР здолала угорців — 2:1.

Збірні Англії та ФРН у своїх двобоях проти відповідно Португалії і СРСР вигравали з перевагою у два голи і тільки в останні десятихвилинки матчів «дозволили» своїм суперникам забити по одному м’ячу у відповідь.

Матч за третє місце між португальськими і радянськими футболістами завершився із рахунком 2:1. Команди обмінялися голами у першому таймі, а розв’язка настала безпосередньо перед свистком про завершення основного часу, коли гол Торріша приніс «бронзу» світової першості команді з Португалії.

Фінальний матч мундіалю став окрасою турніру. Спочатку перевагу в рахунку здобула збірна ФРН, згодом англійці відновили рівновагу, а потім вийшли уперед. Наприкінці основного часу гри штурм воріт суперників, влаштований західнонімецькими гравцями, дав їм змогу рахунок зрівняти, перевівши фінальну гру в додатковий час. Не обійшлося без суперечливого моменту, коли на 11-й хвилині додаткового часу м’яч відскочив у газон від поперечини воріт німецької команди. Рішення про те, чи перетнув він лінію воріт, приймалося боковим арбітром під тиском англійських футболістів і переповнених вболівальниками трибун «Вемблі». Взяття воріт таки було зараховане, а наприкінці додаткового часу англійці тріумфально завершили «домашній» мундіаль, забивши четвертий гол і отримавши статус чемпіонів світу.

Найкращим бомбардиром турніру став португалець Еусебіу, який записав до свого активу дев’ять голів (чотири з них із пенальті). Загалом було забито 89 голів, авторами яких стали 47 різних гравців, включно із двома автоголами.