• Сильні духом

Ти тільки усміхайся, Мар’янко!

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Фото з відкритих джерел.

«Наша Мар’яна повертається!!!» — у ніч проти 22 вересня я кричала до рідних так, що почули й сусіди. Несила було впоратися з емоціями!

БО ХІБА могли ми, земляки, не впізнати її?! Як гідно ця молода жінка при надії долала останні метри, що відділяли від рідної землі! Нарешті вона в Україні! І не сама! Це про неї одразу ж сказав Президент: «Насправді ми повернули не 215, а більше українців».

А вже за три доби Мар’яна народила донечку: мала Ганнуся таки дочекалася маминого повернення додому, дозволила їй перевести дух і лише тоді попросилася на світ. Отакі вони, наші україночки, в яких незалежність та гідність закладені в генах!

…Ще за тиждень до повернення наших бранців, серед яких і Мар’яна Мамонова (Черепушко), разом із рівнянами виходила на акцію підтримки на Театральній площі міста. З її рідного Млинова приїхали батьки — Володимир та Оксана Черепушки. А ще — молоді мами з дітками, багато з яких ще у візочках.

«Що ми можемо вдіяти? Писали листи й Ірині Верещук, і на Верховну Раду, й до Президента. Кажуть, треба ще трохи почекати. А їй же ось-ось народжувати: народить дитину — заберуть. І, може, ніколи більше її не побачимо, це все в руках росіян», — цілком природно тривожився тато. А мама… Мама не встигала витирати сльози розпачу.

І ось невдовзі вони змінюються на радісні, що вже ллються рікою в чернігівській лікарні, де вони зустрілися з Мар’янкою одразу після повернення. Саме там, неподалік кордону, вона пройшла перші обстеження. А з Волинського перинатального центру, де Мар’яна мала народжувати, вже мчала за нею бригада фахівців… Устигли! Через 12 годин після прибуття до Луцька жіночого українського війська прибуло: на світ з’явилася дівчинка завважки 3 кілограми 255 грамів і аж 57 сантиметрів завдовжки! Ось що значить — мамина військова виправка! Це маленьке диво нарекли гарним українським іменем Ганнуся.

На початку жовтня її з мамою виписали додому. Поруч — щасливий тато Василь: звучить же — Ганна Василівна, чи не так? Вони з Мар’яною в сучасних стильних вишиванках — оберегах їхньої родини. Тут і найщасливіші в світі бабуся та дідусь, родичі. Й посестра Мар’яни Анастасія Чорненька, яка була поруч і як тільки могла підтримувала її в полоні. А ще — зовсім не знайомі люди з різних міст: якимсь дивом вони дізналися про цю подію й вирішили розділити радість із «нашою Мар’яною». Приміром, пані Тетяна приїхала з півторамісячною (!) донькою з Рівного: каже, вони не раз виходили на акції на її підтримку. Бо здорові діти, народжені в Україні, — наше найголовніше багатство. Наш генетичний код.

Провести маму з Ганнусею в нове життя вийшов увесь колектив медиків перинатального центру. Вишикувалися й курсанти місцевого військового ліцею: «Слава Україні!» — «Героям слава!» — відлунює їхнє чітке вітання. А навколо — квіти, подарунки та сльози радості… Ось так ми зустрічаємо своїх: чуєте там, у мордорі?

Мар’яна зізнається: її тримала віра в Україну. Вона чомусь була переконана, що народить хлопчика — майбутнього захисника. Втім, Усевишній вирішив інакше: вочевидь, краса нам нині потрібна не менше, ніж сила… Найголовнішими для неї зараз є дві речі: «попрацювати в статусі мами» й сповна насолодитися ним, та щоб неодмінно повернулися до своїх родин усі наші полонені. У цьому Мар’яну підтримує чоловік, який не мав зв’язку з дружиною довгі пів року. Дарма що там, в Оленівці, на неї тиснули психологічно: мовляв, і чоловік тебе покинув, і Україна…

Але Мар’яна вірила: через які терни не довелося б пройти, вони обов’язково будуть удома. На благословенній Богом рідній землі. Якої немає більше ніде в цілому світі.

…Вчитуюся в біографію Мар’яни: народилася в містечку Млинів на Рівненщині 12 жовтня 1991-го. Отже, вона ровесниця нашої незалежності! До того ж з’явилася на світ у краю-колисці УПА, в переддень Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисника України. Що це — збіг обставин чи історичний символізм? Вочевидь, і те, й інше.

Військовим лікарем вирішила стати 2014-го, під час Революції гідності: закінчила Тернопільський національний медуніверситет ім. Горбачевського та магістратуру Київської військово-медичної академії. Мала чотири ротації до АТО-ООС: рятувала наших поранених у шпиталях на передовій. Дослужилась до капітана, начальника медичної служби 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади імені контрадмірала Михайла Білинського. З початку повномасштабного вторгнення росії працювала в Маріуполі. Там і потрапила в полон 4 квітня. Він відібрав у неї пів року життя, але ще більше загартував український дух. Пишаємося тобою, Мар’яно! І мріємо, щоб ніколи не сходила з обличчя твоя чарівна усмішка… Переможемо!

Днями Мар’яна Мамонова урочисто отримала новий український паспорт: окупанти відібрали в неї документи й не повернули їх. Щаслива родина тепер живе в Луцьку: тут їм подарували двокімнатну квартиру.