Маємо битися за кожного українця

Олена КОЩЕНКО.

Від початку повномасштабного російського вторгнення чимало співвітчизників змушені були полишити домівку, шукаючи безпечного притулку для себе та своїх рідних. За цей час понад 6,9 мільйона українців стали внутрішньо переміщеними особами. Тоді як у світи подались 13,4 млн жителів України. І хоча 6,3 млн з них уже повернулися, понад 7 млн чоловік все ще перебувають на чужині. Проблему повернення їх додому після закінчення війни називають чи не найгострішим викликом для держави на прийдешні десятиліття. Адже інші країни не лише надають прихисток — вони ще й із вигодою для себе «поглинають» українських переселенців.

_{Типовий портрет нашого біженця}

ЗГІДНО з проведеними дослідженнями, вже можна змалювати середньостатистичний портрет нашого шукача прихистку за кордоном. Цікава постає демографічно-географічна картина — є над чим замислитись…

Передовсім слід зазначити, що більша частина сьогоднішніх українських біженців за кордоном — це або неповнолітні, або люди у віці 25-35 років. І лише приблизно 7% становлять пенсіонери.

Саме діти і жінки є основною масою наших утікачів од війни за кордоном. Таких нині 82%.

Крім того, половина українських біженців — одружені люди, а 44% мають на утриманні одну дитину.

Також 56% респондентів мають вищу освіту.

Що стосується країн, які прихистили наших співвітчизників, то беззастережним лідером серед них є Польща, кордон із якою за час війни перетнули близько двох третин з-поміж усіх переселенців з України. Втім, деякі згодом переїхали до інших країн або ж повернулися, що вносить деякі розбіжності у міжнародні звіти. Якщо ж узяти за орієнтир дані Управління верховного комісара ООН у справах біженців, то станом на сьогодні найбільше наших вимушених мігрантів зареєструвалось у Польщі — 1,5 млн осіб, у Німеччині — 710 тис. та у Чехії— 539 тис.

Тоді як в Іспанії попросили притулку 119 тис. українських біженців, у Франції — 88 тис., у Молдові — 86 тис., у Словаччині — 78 тис., в Австрії — 72 тис., у Великій Британії — 70,5 тис., у Нідерландах — 65 тис., в Італії — 52 тис., у Швейцарії — 56 тис., у Бельгії — 47 тис., у Литві — 46 тис., у Португалії — 42,5 тис., у Швеції — 38 тис., в Ірландії — 37 тис., в Румунії — 34 тис., у Данії — 28 тис., в Латвії, Фінляндії та Естонії — по 27 тис. чоловік у кожній. Додаймо до цього ще десятки тисяч українців, які дістали дозвіл на перебування у США та Канаді…

Опитування показало наступні критерії вибору країни: наявність родичів, знайомих чи друзів, умови для біженців (житло, соцвиплати), можливість швидкого працевлаштування та рівень зарплат, умови для навчання дітей, знання мови, а також — «була можливість виїхати тільки до цієї країни», «завжди хотів тут побувати», наявність української діаспори.

_{Тимчасовий захист в ЄС і виплати}

ХВИЛЯ міграції безпрецедентних за останні десятиліття масштабів викликала і безпрецедентну солідарність з боку громадян ЄС та урядів. Уперше держави Євросоюзу швидко активували Директиву про тимчасовий захист. Зокрема, перебуваючи протягом трьох років у країні ЄС, біженці мають право на роботу, медичну та соціальну допомогу, подекуди на безоплатний одяг та їжу. Діти на рівних із місцевими відвідують навчальні заклади.

Крім того, для наших співвітчизників послабили одне правило. Багато українців після відносної стабілізації ситуації повернулися до України, проте за ними зберігається право на тимчасовий захист упродовж усього періоду дії директиви ЄС.

Також біженці у країнах ЄС отримують щомісячні виплати. Наприклад, українці, які втекли від війни до Польщі, можуть одержати від її уряду одноразову допомогу на невідкладні витрати в сумі 300 злотих (2265 грн) та щомісячну допомогу на кожну дитину до 18 років у розмірі 500 злотих (3765 грн). Уряд Німеччини виплачує 449 євро на особу. До того ж гарантовано медстрахування, діють програми підтримки малолітніх та людей із інвалідністю.

Такі виплати дорого обходяться платникам податків країн єврозони. В міжнародному міграційному прогнозі Організації економічного співробітництва та розвитку оцінили, які затрати матимуть до кінця 2022 року держави ЄС, що прихистили українців через війну. Польща зазнає найбільших фінансових наслідків кризи біженців, що може становити 8,5 млрд євро. На другому місці за масштабами витрат — Німеччина. Її частка видатків на українських біженців до кінця року сягне близько 6,8 млрд євро. Інші країни в топ-5 розмістились у такій послідовності: Чехія — 1,96 млрд євро, Іспанія — понад 1 млрд євро, Румунія — понад 1 млрд євро.

Однак у Євросоюзі регулярні виплати поступово все ж починають обмежувати. Як-от у Польщі, де уряд оголосив про запровадження вже до кінця року 50-відсоткової оплати помешкання для тих, хто проживає у центрах тимчасового розміщення: це переобладнані торгові зали, пожежні депо, пансіонати, склади. Зараз у Польщі налічується 80 тисяч українців, які мешкають у таких місцях. На 100% оплати вартості проживання у колективних центрах планують перевести наших біженців у середині 2023 року. Відтак безкоштовне житло і харчування залишаться лише для тих, хто перебуває у Польщі до 120 днів. Також польський уряд допрацьовує систему виплат для українців, «щоб уникнути фінансових зловживань» з боку наших співвітчизників. Чимало їх уже знайшли у Польщі роботу і мають певне джерело прибутку, яке належить декларувати і сплачувати податки.

_{Європа стимулює працьовитих}

ТИМ ЧАСОМ європейські країни самі зацікавлені в активних та продуктивних біженцях з України. Річ у тому, що тамтешнє населення старіє, країни потребують робочої сили, і українці можуть нею стати. Вони мають велику перевагу перед «традиційними» біженцями в Європі — вихідцями з країн Близького Сходу та Африки, в тому числі завдяки своїй хорошій освіті, працьовитості й законослухняності. Про це, зокрема, йдеться у доповіді Організації економічного співробітництва та розвитку, що об’єднує 37 розвинених країн світу. За її відомостями, у Польщі вже працевлаштувалися 63% українських біженців працездатного віку, у Чехії — 52%, в Румунії — 37%, у Німеччині — 15%...

Європейські програми підтримки переселенців будуються таким чином, щоб залишити в Європі найзатребуваніших спеціалістів та працьовитих людей, створюючи для них відповідні умови. Вкладені в них кошти повернуться до бюджету за три-чотири роки у вигляді податків. Тому за кордоном активно фінансуються програми з вивчення мов, виробничої перекваліфікації, а також інтеграції у суспільство біженців працездатного віку і дітей.

Саме такі українські втікачі од війни після її закінчення і становитимуть основний кістяк тих, хто в новій країні перебування, найімовірніше, і залишиться. Відтак додому повертатимуться переважно ті, хто від початку розраховував жити на дотації та благодійну допомогу, і за час, проведений за кордоном, не переймався пошуком роботи чи не знайшов бажаної. А таких, хто цілком може працювати, але не працює, мусимо визнати, серед наших співвітчизників в інших країнах вистачає. Так, у Німеччині лідер партії Християнсько-демократичний союз Фрідріх Мерц в одному з інтерв’ю заявив: «Зараз ми переживаємо соціальний туризм українських біженців: до Німеччини, назад до України, до Німеччини, назад до України…». Щоправда, згодом він вибачився за ці слова.

А яку ж роботу пропонують українцям за кордоном та скільки платять?

Іще до повномасштабної війни Польща була найпопулярнішим напрямком для економічних мігрантів. Тому ринок праці цієї країни найбільш зрозумілий українцям. В основному наші співвітчизники працюють у сфері логістики, харчової і переробної промисловостей, в автомобільній галузі, електроніки та послуг. Кожний другий працевлаштований біженець з України в Польщі отримує зарплату, еквівалентну від 500 до 1000 євро (18,5 тис. — 36 тис. грн).

Ще однією з головних країн трудової міграції громадян України є Чехія, де наші біженці заробляють пересічно 770—1250 євро на місяць (27 737—36 022 грн). Найбільше роботи там на підприємствах машинобудівної та автомобільної галузей.

У Румунії українські переселенці в основному зайняті фізичною роботою на підприємствах автомобільної галузі з середньою зарплатою 400—500 євро (14 408—18 011 грн)…

_{Хто відбудовуватиме країну?}

ЩО ДОВШЕ триває війна, то менше шансів повернутися до довоєнних цифр населення в країні. І хоча соцопитування демонструють готовність більшості біженців повернутись, якщо в країні буде спокійно, не факт, що всі вони так і зроблять. До цієї «вирви» на вітчизняному ринку праці додалися ще понад 1,2 млн осіб, депортованих до росії…

Скорочення населення стискає внутрішній ринок, зменшує споживання та виробництво. І це вже тепер дається взнаки. Тому постає питання — хто відбудовуватиме Україну? Адже коли ми переможемо рашистів, будуть потрібні робочі руки (багато робочих рук!) для підняття національної економіки фактично з руїн. Перед державою, яка нині веде кровопролитну війну з ворогом, це стане великим викликом.

Аби повернути якомога більше своїх громадян, влада передовсім має створювати умови для їхнього перебування тут, переконані експерти. Безумовно, одна з провідних — наявність житла. Чимало людей втратили його. Це така царина, де влада реально мала б узяти на себе зобов’язання, бо ніхто не захоче повертатися в «нікуди» — на порожнє місце. Як не захоче сидіти вдома без роботи тоді, коли її повно за кордоном…

Ми повинні вже зараз намагатися віднайти рівновагу між безпекою, з одного боку, та економічним розвитком — з іншого. Це наше майбутнє, і ми маємо битися за кожну людину, щоб вона повернулася в Україну.