Архів
Вівторок,
9 серпня 2022 року

№ 28 (19972)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  Версія для друку          На головну
  • Людина та її справа

Криницю копати — наче долю дарувати

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

У копача криниць зі Степанків Могилів-Подільського району Василя Гуляка є два дні народження. Перший — 28 лютого 1941 року, а другий…

ТОГО дня він мав закінчити роботу в селі Лісове сусіднього Барського району. Зранку зробив усе, як завжди, — перевірив надійність троса і з молитвою «пірнув» у безодню — до живої води… Та один із помічників не закріпив як слід карабін за дужку бадді і вона полетіла вниз. На щастя, зачепила лише ніс.

— Витягнули мене, сяк-так обмили і завезли в Копайгородську лікарню, — згадує Василь Давидович. — Там і досі працює мій рятівник — талановитий хірург Вадим Костянтинович Попов. Він і пришив мені відбитого носа. Навіть швів не видно, тільки нюх втратив. Та головне — живу… Після цього випадку я ще викопав добру сотню криниць, загалом же — понад пів тисячі.

Точного їх обліку майстер ніколи не вів — цим спочатку займалася його дружина Анастасія Павлівна, світла їй пам’ять. Нарахувала десь три сотні, потім збилась і все просила: «Виходь, чоловіче, з-під землі, здоров’я побережи…». На знак згоди Василь Давидович кивав головою, а як тільки черговий прохач з’являвся на подвір’ї, то відмовити не міг…

Першу криницю Василь Гуляк викопав 1964 року коло своєї з мамою хати. Дуже хотілося, щоб ненька не носила здалеку воду на коромислі. Батька не пам’ятав, він на війні загинув, а мама весь вік вдовувала. Поголос, що Маріїн син вміє «добувати воду», миттєво розлетівся Степанками. До нього почали йти односельці, просили викопати і їм колодязь…

Хата Василя Гуляка стоїть у Степанках на початку вулиці Квітневої. По сусідству живе його партнер по колодязній справі Василь Антонович Луцик.

Обидва Василі дуже шановані у селі люди. Їх запрошували копати колодязі і в інші області — Хмельницьку, Черкаську, Чернівецьку, Житомирську, але найбільш пам’ятна робота залишилась у Моринцях — батьківщині Тараса Шевченка. Там тепер теж п’ють воду із криниць подільських майстрів.

Та не лише криницями заробляли на хліб Василь Гуляк та Василь Луцик. За фахом вони механізатори. Але за яку роботу не бралися, все у них до ладу виходило. Василь Давидович ще й професійний пасічник — 12 років завідував пасікою Івашковецького лісництва. Тепер вдома доглядає 40 бджолосімей.

Колись знавців колодязної справи було небагато, а тепер і поготів. Степанкам пощастило, що тут живуть люди такої рідкісної професії. Від батька перейняли науку сини Василя Луцика — Сергій та Валерій, а також односельці Володимир Слободянюк, Микола Ткаченко та Микола Стаханков. Василь Антонович сподівається, що їхню родову естафету копачів криниць підхоплять онуки Іван та Антон.

— Кожна криниця, — пояснює Василь Давидович, — неповторна. Зі своєю оповідкою та історією. Були неглибокі — на кілька кругів, а були й такі, з дна яких ледь світла цятка угорі виднілася. У Попівцях за п’ять днів викопав свою найглибшу 32-метрову криницю. Думав, не подужаю — як навмисно, все разом зібралося у ній — і твердий ґрунт, і каміння, і пливун.

Копати колодязь не кожен візьметься. Це ремесло сильних і витривалих людей. Хтось підрахував: пройти 10 метрів углиб — це що накидати повнісінький кузов потужного КрАЗа землі в екстремальних умовах.

Буває, круги колодязні засмоктує пливун чи обвал трапляється, тоді самому майстру треба стерегтися — вся надія на тих, хто зверху і може в останню мить вихопити із земляного полону.

— Та найбільше ми боялися нестачі кисню, — додає Василь Луцик. — Копаєш, копаєш, і раптом затинає дихання. Так підступно діє ґрунтовий газ без запаху. Пристосувалися подавати кисень у криницю побутовим пилососом або компресором, залежно від глибини…

За сезон, із весни до пізньої осені, по 20-25 криниць викопували Василь Гуляк та Василь Луцик. Бувало, що й узимку копали, коли морозів не було. Але найкраще копати восени, не так спекотно і земля податливіша.

— Сотні криниць викопали, Василю Антоновичу, важко навіть уявити! Невже жодного разу хоч якого скарбу не знайшли?

— Ні, нічого вартого не попадало… Всі роки один і той самий скарб знаходили — воду. Люди п’ють з наших криниць її, чисту та смачну, і згадують добрим словом. А це за всякий скарб найцінніше!

На фото автора: Василь Луцик та Василь Гуляк.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
«I на оновленій землі...»
Читати
Прощання з Героєм України
Читати
Нова державна відзнака — «За оборону України»
Читати
Жнива йдуть за графіком
Читати
Нива виявилася щедрішою, ніж передбачали
Читати
Приватизація мала — користь велика
Читати
Уряд думає про зиму. Щодня!
Читати
Ціни на овочі диктуватиме врожай
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове