Вербиченька

Cторінку підготувала
Устина ГРЕЧАНЮК.

• А що думаєте ви?

Пробачити або розлюбити

Оксана ЛЕВЧУН.

м. Балта

Одеської області.

ОДНА моя знайома замолоду палко таврувала зрадників у коханні словами «негідник», «запроданець», а я спиняла її. Бо коли загоряється раптом серце любов’ю, те ми сприймаємо як явище звичайнісіньке. Нормальне, пристойне, порядне. А коли вже хтось когось розлюбив... Тут ми вибухаємо гнівом. Осуджуємо, картаємо, спопеляємо.

Однак ми ніколи не знаємо, за що хтось когось полюбив. Зате неодмінно хочемо знати, за що розлюбив. А хіба не буває просто так: розлюбив, бо розлюбив?

Знаю: викликаю вогонь на себе. Бо то, мовляв, аморально — розлюбити, бо то зрада. І зрадникові немає прощення.

І все-таки є. Та сама знайома, котра замолоду була непримиренною щодо «зради в коханні», простила своєму чоловікові, коли той повернувся до неї, проживши з другою півтора року. І я з острахом думаю: які вони обоє були б нещасні, коли б розлучилися, коли б не озирнулися вчасно одне на одного і не збагнули, що ота зрада — гірке непорозуміння, яке насунулося на них обох, як насувається тінь іншого світила на Сонце. І воно не світить, не гріє, не пломеніє.

А інша моя приятелька так і не змогла простити зради. Прожили з чоловіком сім років, мали двох дітей. Почав він часто до своїх батьків ходити до сусіднього села. Не перечить Ольга. Та помічає, що сумний він якийсь після тих відвідин. У чому справа, не збагне жінка. Піде до свекрів — добре до неї ставляться, як до рідної. Дітей голублять, просять онуків залишатися в них. Аж потім почула Ольга від людей, що Микола її не до батьків, а до молодиці учащає, що без чоловіка із синочком живе.

Не лаяла, не просила, не благала і не кляла. А коли прийшов він одного разу від «батьків» надто вже мовчазний, сказала:

— Як ти отак мучишся, Сашо, то покинь мене, йди до неї.

— Діти ж у нас, — ледь видушив із себе.

— Не на вулиці їх залишаєш, а коло рідної матері...

Зібрала йому речі. І він пішов.

Минули роки. Не склалося у Сашка життя. Дітей із Галиною не мав, син її тепер далеко живе. В хаті безлад. Галина в чарку і колись любила заглядати, і тепер без неї не може.

Приходив Сашко до Олі.

— Пожалій мене, прости. Я тебе любив і люблю. То якась пелена мені мовби світ заступила, не знаю, що зі мною скоїлось...

Відповіла йому Ольга так:

— Ти мені не потрібний, і не маю я чого тебе жаліти.

Не простила зради? Мені здається, вона просто розлюбила.

Хтось, звичайно, по-іншому розсудить. «Молодець, — скаже, — не прийняла зрадника. Так йому й треба».

Не варто пускати в серце зловтіху. Не в ній справа. А в тому, що саме винесла людина з життя…