Вербиченька

Cторінку підготувала
Устина ГРЕЧАНЮК.

• На теми  моралі

Наче у кривому дзеркалі

Михайло ШЕВЧИК.

У САЛОНІ автобуса людей небагато, і тому виразно чути розмову двох жінок, котрі сидять попереду мене. Вони завзято перемивають кістки своїм знайомим.

— Немає тепер поваги у дітей до старих батьків, — категорично констатує худорлява жвава шатенка. — Чи ви чули, що зробила моя сусідка? Недавно рідну матір до лікарні відправила. А могла б сама доглядати за ненькою, адже для літньої людини найкраще жити вдома...

Її подруга повідала про іншу порушницю моральних підвалин. Приклади поганих стосунків між батьками й дітьми посипалися ніби з рога достатку.

А я одну зі «звинувачених» дуже добре знаю. Вона справді відвезла матір до лікарні, але не для того, щоб почуватися вільною, а зовсім з інших міркувань. Мати вже кілька років прикута тяжкою недугою до ліжка, потребує відповідних умов. У невеликій квартирі, крім хворої, мешкають іще п’ятеро, в тому числі й діти, і хвора почувається незручно.

Звинувачення на адресу інших спростовувати не берусь. Можливо, сказане про них десь у чомусь і справді так. Адже трапляються випадки, коли діти брехливими обіцянками «виманюють» старих батьків із села до міста, привласнюють їхні заощадження, а потім показують їм на двері. Або завдяки батькам поліпшують житлові умови — одержують просторішу квартиру, та в ній, як це не прикро, куточка для старих не знаходиться...

Водночас у кожної сім’ї, крім загальноприйнятих, є свої неписані правила, свій внутрішній уклад, який не завжди доводиться до відома сторонніх. А дехто навмисне зображає якусь подію в житті сусідів, як у кривому дзеркалі. Є такі люди, не перевелися.

Ось приклад.

В одному із сіл у результаті нещасного випадку хлопець, який щойно закінчив десятирічку, став інвалідом. Тривалий час перебував на лікуванні, потім повернувся до села, жив із батьком і мачухою.

Відпочив, набрався сили. Можна б і за діло братися, але... За плечима жодної посильної спеціальності. Робота, пов’язана з фізичним навантаженням, не для нього. Тоді й вирішили на сімейній раді: потрібно вчитися. Певен, що в більшості родин зробили б так само. Але ж тут — мачуха, а якщо в хаті мачуха, то, на думку декого, повинен бути і гострий сімейний конфлікт. Навіть тоді, коли вона ставиться до пасинка як до рідної дитини.

І от уже селом, ніби чорна хмара, поповзла пущена злим язиком плітка:

— Якби то рідна мати, то хіба відпустила б від себе каліку між чужі люди...

Більшість односельців розуміли, що навчання у технікумі повністю відповідає інтересам хлопця, частенько бачили, як мачуха з клунками долала неблизький шлях від села до міста, де тепер жив пасинок, але злу плітку хтось підігрівав, підтримував. Комусь муляло, коли бачив поруч добро. А як спростувати наговір? Адже в ньому йшлося про те, що було насправді: скаліченого хлопця відвезли кудись.

Жертвою пліток нерідко стають чесні, порядні люди. Чому? Справа в тому, що живуть серед нас особи, «хворі» на чорну заздрість. Їх дратує і виводить із рівноваги, коли вони бачать, як, наприклад, сусіда благополучно вийшов із критичної ситуації або зробив гідну доброго слова справу. Вони поспішають накрити його мокрим рядном, зітканим із пліток і домислів.

Від балачок, які паплюжать людину, принижують її гідність, не застрахований ніхто. Плітки завдають їй моральної травми, виводять із рівноваги, призводять до сімейних непорозумінь. Тож давайте не слухати їх, не реагувати на них, бути завжди відвертими, доброзичливими. А ще потрібно вміти уважно й самокритично аналізувати свої дії і вчинки. Тому ж, хто захоче пустити якусь побрехеньку, варто подумати, що вона, ніби бумеранг, може повернутися до нього.