«Мисливці за діабетом»

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

60-річна Ірина Пастухова із Рубіжного на Луганщині вже два місяці мешкає в гуртожитку одного з навчальних закладів Рівного. Бо навіть за величезного бажання повертатися жінці, на жаль, нікуди: її багатоповерхівку знищили окупанти. Поруч її добра знайома 74-річна Надія Терезинова: її будинок теж зрівняли із землею.

КОЛИ чую про це від зболених душею жінок, сльози котяться самі. А вони вже не плачуть, тільки скрушно зітхають. І гідно тримаються, радіючи, що Рівне стало гостинною другою домівкою: тут вони в теплі, ситі, вдягнені, не обділені увагою.

Втім, у цих матерів і бабусь зболені не лише душі. В обох цілі букети хвороб: ішемія, гіпертонія, а на додачу цукровий діабет.

— За два тижні під обстрілами я втратила 15 кілограмів. Це від стресу, — каже струнка, як тополя, пані Ірина.

— І не тільки від стресу. Маєте високий рівень цукру в крові — понад 14 одиниць, — демонструє результат, який щойно видав глюкометр, сімейний лікар Володимир Максимов. — Хоча це речі взаємопов’язані: стрес та постійна тривожність провокують діабет. І війна тут зовсім не помічник, а навпаки.

Він коригує лікування для пані Ірини: вдвічі збільшує дозу таблетованого препарату й додає заспокійливі… Все це вона може отримати за безкоштовним електронним рецептом у поліклініці в рамках програми «Доступні ліки».

Людям, яких доля закинула до обласного центру, легше з доступом до медичної допомоги, в тому числі спеціалізованої. А ось мешканцям глибинки значно складніше.

«Нагадаю, Рівненщина прийняла вже майже 60 тисяч внутрішньо переміщених осіб, із них майже 20 тисяч пацієнтів із цукровим діабетом. Саме він упевнено виходить на перше місце серед захворювань, спричинених неймовірним стресом війни. Тому найближчим часом очікуємо, на жаль, підвищення захворюваності на цю вкрай підступну недугу», — пояснює начальниця управління медичної допомоги департаменту цивільного захисту та охорони здоров’я Рівненської ОДА Олена Гандзюк.

Попередити його виникнення у надскладний час допоможе українсько-швейцарський проєкт «Діємо для здоров’я», частиною якого є інформаційна кампанія «Мисливці за діабетом». Він працює на трьох рівнях: національному (в партнерстві з центром громадського здоров’я України), регіональному (крім Рівненської, ще у Львівській, Дніпропетровській, Полтавській та Херсонській областях) та територіальному (робота в громадах).

— Ми полюємо насамперед за тим, щоб не проґавити «солодку хворобу», яка для пацієнта аж надто гірка своїми ускладненнями, — розмірковує лідер команди «Мисливці за діабетом» на Рівненщині сімейний лікар Володимир Максимов. — На жаль, із війною та її жахливими наслідками доступ пацієнтів до медичної допомоги значно знизився. Я працюю за 15 кілометрів од Рівного — в амбулаторії села Карпилівка. І дедалі частіше чую: «У мене немає грошей на маршрутку до міста, яка суттєво здорожчала». Або ж немає коштів на дорогі препарати, які виписав ендокринолог: мовляв, підберіть мені дешевші замінники. Сідаємо разом із пацієнтом і робимо це, головне тут — фактор взаємної довіри. Програма «Доступні ліки» нам у поміч.

Проте Володимир Максимов не втомлюється пояснювати: запобігти хворобі, яка страшна своїми ускладненнями, таки дешевше. Отож наполовину вберегтися від ризику захворювання допоможуть три прості речі: не набирати або скинути зайву вагу; дозовані фізичні навантаження (150 хвилин на тиждень) та харчування з акцентом на клітковину (овочі).

А вже у червні мобільні команди рівненських медиків «повезуть» ці прописні істини в поліську глибинку: Рівненщина — територія дуже віддалених сіл, інколи настільки, що партнери із компактної Швейцарії дивуються. Люди там традиційно менш уважні до свого здоров’я та самопочуття. Тому завдання — дійти до тих, хто сам не може дійти до лікаря. Тим більше, нині поліська глибинка прийняла немало переселенців. За кожним закріпили сімейних лікарів. Саме вони, а ще психологи та медичні сестри входять до складу мобільних бригад. За потреби там з’являться вузькопрофільні фахівці. Все для того, аби ті, хто потребує, не мали перерв у лікуванні діабету, а всі інші могли його попередити.

В Україні більш як 1,3 мільйона людей мають цукровий діабет. Понад половина з них (65 відсотків) не знає про свій діагноз. 27,4 відсотка українців ніколи не вимірювали рівень глюкози в крові. Симптоми цукрового діабету другого типу: сильна спрага; надмірне сечовиділення, часто вночі; втрата ваги; постійне відчуття голоду; погіршення зору; оніміння або поколювання в кінцівках; швидка втома; сухість шкіри; часті інфекції, рани, що погано загоюються.