Зенітка

«Умом росію не пойняти»

_{Фейлетон}

Гервасій ЛЮШНЯ.

Мал. А. Василенка.

— Чув, Іване, що там, за поребриком, депутати, ті, що карлика висватали на Наполеона, та з нього вийшов хіба що куций заєць, і далі продовжують нові доленосні закони ліпити…

— Ох і ліплять! Над ними вже навіть двоголове опудало сміється. Уже не голосом орла, а мокрої курки.

Розкажу тобі, Петре, ще одну новину. Та й, може, вона вже давно не новина.

— Цікаво-цікаво! Дай закурити…

— На і слухай. Справді-бо: хіба воно новина, що міністр закордонних справ росії, отой лавро чи як його там, переплюнув самого Ріббентропа.

— Це хто, той німець, що у війну з німецьким фашистом брехав навіть сам собі і добрехався до нюрнберзької шибениці?

— Той-той! А цей московський лавро, чи як його там, чим ліпший? Хіба що носом… А бреше — я тобі скажу! У нас про таких кажуть: «Брехати — не ціпом махати» або (до лавра це більше підходить): «Брехливий собака і на вітер гавкає». Цей так розгавкався, що до кремля сам господар заходити боїться — у бункері ховається.

— Цікаво. Але ж ти, куме, обіцяв про депутатів.

— Буде тобі і про депутатів, не біжи. Дай закінчити про того лавра. Не знаю, відаєш чи ні, але буквально осьо-сьо держдума росії прийняла закон, який дозволяє вживати образ коней, а вкупі наїзників і жокеїв (аби три в одному) у рекламі ігор і парі. А хто у нас три в одному?

— Та здогадуюся-здогадуюся!

— А взагалі у ці літні дні в одноголосній путінській держдумі пахне кінським потом і коров’ячими кізяками. Ти що, не віриш? Ну-ну… Тоді слухай, бо такого у світі, здається, ніде нема.

Ще взимку соратниця лаврова — спікер ради федерації Валентина Матвієнко на засіданні цього органу вичитувала якогось там замміністра, що за сільське господарство відповідає: «Чому не занурюєтеся так глибоко у гній? Це не царське діло?..», при цьому пітерська Артеміда (це, може забувся, грецька богиня тварин і полювання), глибоко розбираючись не лише у путінських екскрементах, голосно, на всю раду федерації, нагадала про те, що гній можна було б використовувати як добриво.

— Ми і без «Вальки-стакана» це знаємо, хоч призабувати стали — худобу ж бо вирізали. Але цікаво, якого коника-лаврика цього разу викинули російські думці.

— Поки міністерські чиновники гадають, із якого боку і як глибоко занурюватися у гній, держ­дума переспівала революцію 17 року, щоправда, під іншим лозунгом: «Палаци — корупціонерам, гній — селянам!».

— Як це? — затягнувся димом із самокрутки не посвячений у думські премудрощі Петро.

— А так, що в росії гній стане власністю громадян. За новим законом, над яким працювали кращі уми держдуми, добриво, а по-селянськи гній, тепер можна оформити як право власності і продати хоч на Марс. Раніше такого не було. Щоб вивезти візок гною на город, тамтешній селянин мав зібрати пів візка дозвільних документів: паспорт відходів, провести екологічну експертизу, одержати ліцензію, внести гнойову купу у державний реєстр…

— Ну-ну, я тобі скажу… А що, куме, той закон дасть?

— Я поки що не думав… Думці, які писали цей закон, вважають, що він допустить навіть експортувати гній…

— У дружні до росії країни.

— А куди ж іще? Ба більше — створити самостійну галузь гною.

— І створити нове міністерство замість міністерства закордонних справ…

— Не без того. Як не без того і те, що після таких доленосних законів власники корів носитимуть за маньками спеціальні валізки. Такі ж, як носять за путіним…

Воістину: «Умом росію не пойняти», як пророче писав Тютчев.