![]() |
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
| ||||||||
|
Версія для друку До списку статтей Нескорені, непереможні Ярослава ШЛАПАЦЬКА, студентка Київського університету імені Бориса Грінченка. ЗАВЖДИ відчувала в собі кров могутніх духом предків. Певна, що нема нації, сильнішої за українців. Століттями нас нищили, поневолювали, нашу землю плюндрували, виснажували, а ми, ніби фенікс, щоразу поставали з попелу. Бориса Грінченка в 16 років заарештували за «чтєніє і распространєніє» забороненої народницької літератури. Проте загасити потужні національні імпульси, що вибухали в його серці, не змогли. Юнак вступив до Братства Тарасівців, в якому маніфестували таке: «Для нас, свідомих українців, єсть один український народ. Україна австрійська і Україна російська однак нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу». 4 вересня 1965 року здійнявся протест проти арештів української інтелігенції. Іван Дзюба почав виголошувати імена ув’язнених, а В’ячеслав Чорновіл вигукнув: «Хто проти тиранії — встаньте!». Їх підтримав і Василь Стус зі своєю палкою промовою. Реакція від влади для протестувальників не забарилась. Але чи зреклися вони після цього своїх поривань і національних коренів? Аж ніяк, їхній дух став міцнішим за сталь. Майже всі фільми Юрія Іллєнка радянська влада забороняла. Його інтерпретація оповідання «Вечір на Івана Купала», яка алегорично розповідала історію України, змусила радянську пропаганду брехати світові, що такого кіно режисер не створював. Зйомки фільму «Мріяти і жити» радянська цензура зривала 42 рази, а драму «Білий птах з чорною ознакою» було названо «найбільш шкідницькою стрічкою». Проте зламати Іллєнка не вдалося. Він залишивсь українцем і плекав національну державницьку ідею до останніх днів життя. Цього феномену не зрозуміють ті, хто не переживав такого пекучого болю за свою націю. І нині епохальна мить. Ми відроджуємо істину з глибинних надр і показуємо її всьому світові. Для нас тепер надважливо заволодіти цією правдою раз і назавжди та не відпускати її більше ніколи на уярмлення сусідської імперії. І я вірю в нашу перемогу. Бо ми борці з дідів-прадідів. А хто борець, той здобуває світ! Версія для друку До списку статтей | З роси й води Ольга ГЕРАНЬ. Сумська область. МОЇЙ подрузі Олександрі Іванівні Товчигречці, яка мешкає у селі Левченки Роменського району Сумщини, нещодавно виповнилося 95 років. Ми разом із нею працювали в місцевому колгоспі. Олександра в конторі, а я різноробочою. Тільки двоє нас, старожилів, із нашого дружного дівчачого колективу залишилось. Тому й хочу підтримати подругу, побажати їй та її родині, а вона мешкає із сином та невісткою, які за нею доглядають, щастя, здоров’я і такого бажаного для всіх українців МИРУ.
|