• Пам’ять

Обірваний політ

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Попри будь-які політичні зміни в Україні завжди зворушливо і з великою шаною відзначали 9 Травня. Тепер в нашому календарі цей день вписано Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій. Але, як би він не називався, незмінним лишається одне: уславлення героїзму та мужності фронтовиків. Це цінується понад усе, особливо нині, коли на українську землю напала російська орда. Так, по-новому, трагічними фактами повернулася історія. Заглиблюючись у неї, бачиш пророслі нині зародки несправедливості, зверхності самозваного «старшого брата» щодо нас, українців.

Ось показова історія щодо цього.

РІВНО 40 років тому мені випало готувати нарис про Івана Ілліча Бабака, який народився 1919-го в селянській родині села Олексіївка Нікопольського району на Дніпропетровщині. Він був одним із двадцятки асів радянської авіації, котрі під час Вітчизняної війни збили по 40 і більше ворожих літаків. У ході вивчення документів я натрапив на розбіжність: у офіційній біографії льотчика в Авіаційній енциклопедії значилося, що кавалер ордена Червоної Зірки і двох орденів Бойового Червоного Прапора, Герой Радянського Союзу Бабак Іван Ілліч здійснив 330 бойових вильотів і в 103 повітряних боях збив 35 літаків противника самостійно і 5 — у групі. А в мемуарах самого Івана Ілліча «Зірки на крилах» сказано, що сам він знищив 36 ворожих літаків. Де ж істина?

Довелось надіслати запит до Центрального військового архіву Збройних сил тодішнього СРСР. Паралельно я також звернувся до відомого письменника Анатолія Хорунжого, який і сам воював у складі Другої повітряної армії. У мирний час, окрім трьох десятків власних книг, він здійснив літературний запис мемуарів знаменитого льотчика Олександра Покришкіна, які вийшли як повість «Небо війни». Останній командував 9-ю авіадивізією, до якої входив 16-й авіаполк під командуванням Бабака. У Хорунжого знайшлася понад тисяча друкованих аркушів розшифрованих магнітофонних записів його бесід із Покришкіним, де той не раз наголошував, що «Бабак особисто збив 36 літаків». Тим часом надійшов лист із воєнного архіва СРСР. Дивний — далі нікуди. Оскільки повідомляв, що «Бабак справді знищив 36 ворожих літаків, одначе… офіційно слід писати, що… 35». Чому, з якої причини, у листі не повідомлялося.

Бабак воював пліч-о-пліч не просто з повітряними асами війни, а з легендарними. Крім Покришкіна, його однополчанином був і уродженець Кривого Рогу двічі Герой Борис Михлик. Зі спогадів Івана Бабака можна дізнатися і про один із вильотів у парі теж із двічі Героєм криворіжцем Дмитром Глінкою…

До речі, якби не війна, Іван Ілліч льотчиком не став би. Скінчивши восени 1938-го заняття у запорізькому аероклубі, одразу подав документи до авіаучилища. Але, оскільки тоді він ще вчився на останньому курсі педагогічного інституту, в авіаційному йому відмовили. Іван мав їхати викладати біологію і хімію у школі села Партизанське Приморського району Запорізької області. Та уже через рік, коли стало зрозуміло, що війни не уникнути, про нього згадали. За скороченою програмою він закінчив Сталінградське авіаційне училище і навесні 1942-го опинився на фронті. Відзначився уже в перших боях на Кубані, менш ніж через рік за рапортом тричі Героя Радянського Союзу Олександра Покришкіна Івана Ілліча призначили командиром полку льотчиків-винищувачів.

У книзі Олександра Покришкіна «Небо війни» є згадка про його несподівану зустріч із Бабаком наприкінці війни. Оскільки фронту потрібні були льотчики, то Покришкін вирушив пошукати їх у так званому фільтраційному таборі, де НКВС утримував своїх солдатів і офіцерів, звільнених із ворожого полону і одразу зарахованих до зрадників. У таборі на запитання Олександра Івановича, чи є серед них льотчики, почув, що є один, котрий видає себе за Героя. Коли Покришкіну його показали, то він не повірив своїм очам. Перед ним у лахмітті, змарнілий, з опіками на обличчі стояв Іван Бабак.

«Капітан Бабак не Герой, а двічі Герой — я особисто підписав подання на присвоєння йому другої Зірки», — заявив Покришкін.

Це була правда. Селянський син з України мав і справді стати двічі Героєм Радянського Союзу, якби не фатальний випадок: подання на присвоєння йому другої Зірки Покришкін підписав 14 квітня 1945 року, а 16 квітня Бабак вилетів у розвідку і потрапив під шквал гітлерівських гармат. Уникнути пошкодження машини не вдалося. Бабак не залишав палаючий літак до останнього — намагався перетнути лінію фронту і долетіти до своїх. Був переконаний, що «дотягнув» і стрибнув із парашутом. Але на землі його схопили гітлерівці.

З полону Івана Ілліча визволили американські війська. Він зажадав, аби його передали в розпорядження радянських. Та не могли льотчику вдруге присвоїти звання Героя Союзу, адже він побував у полоні, цим самим скоївши чи не найстрашніший для воїна злочин.

Олександр Покришкін клопотався, аби правда взяла гору, адже того збили і полонили за кілька днів до Перемоги, яку він наближав, як ніхто інший. Але не пробачила Москва українському соколу того, в чому він не завинив. Його документи на присвоєння звання Героя вдруге в архів заслали нерозглянутими, ще й викреслили один зі збитих особисто Бабаком ворожих літаків. Цим також мотивували відмову в присвоєнні другої Зірки: мовляв, не вистачає у нього знищених крилатих машин до звання двічі Героя. Незабаром Івана Ілліча звільнили зі Збройних сил СРСР, до кінця свого життя він вчителював у школах міста Полтава.

Тож зовсім не випадковою виявилася різниця у кількості збитих Іваном Бабаком ворожих літаків. Зменшивши їхню кількість, у нього відібрали право бути серед найвидатніших пілотів Другої світової, до яких український ас належав беззаперечно. За словами Анатолія Хорунжого, насправді ж Івану Бабаку завадило не короткочасне перебування в полоні, а роздратування у Кремлі з приводу того, що серед двічі Героїв війни та повітряних асів занадто багато українців. Досить, дали вказівку, хохлів героїзувати!