Архів
Субота,
7 травня 2022 року

№ 15 (19959)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  Версія для друку          На головну

Була одна думка — зберегти онуків

Ганна БОЙЧУК.

Запорізька область.

Фото з відкритих джерел.

У ПІДВАЛІ власної оселі, що в селі Степному на Запоріжжі, чого лише не передумалося Валентину Миколайовичу! Ховалися з родиною від бомбардувань. Сидіти доводилося часто. Перед очима чоловіка зринали кольорові картини щасливого буття, що пізнала родина Платових під дахом рідної оселі. Так би й купався в них. Та напливали чорно-білі кадри дитинства, обпаленого тією далекою війною, яку вже й згадувати не хотілось би. Там маленький хлопчик замість іграшок грався патронами… Невже таке судилося й любим онукам?!

Страшні звістки з окупованих територій щодня змінювали одна одну, тривога обіймала серце. Чоловік із сумом дивився на забавки онуків, яким у підвалі довелося бути більше, ніж у домівці, читав хвилювання в очах дорослих: закінчувалися їстівні припаси, чи довго так протриматися. А як прийдуть кати в хату? Вибухи лунали дедалі ближче. Де й сили взялися у 84-річного голови родини, коли вирішив: в дорогу, подалі від небезпеки!

Єдиний водій у родині, Валентин Миколайович повіз своїх сина, невістку, трьох онуків та песика до Івано-Франківська. Годі казати, що він вперше за життя долав за кермом таку далеку відстань, майже тисячу кілометрів.

— Руки втомлювалися, звичайно. За себе, що вб’ють, не боявся. Боліло серце за дітей. І я вперто тиснув на педаль газу, — розповів чоловік.

Чи ж передати, що коїлося в його душі, коли покидав рідне обійстя, де кожна цеглинка, кожне деревце — частинка життя… Їхав, стиснувши зуби, а війна, іще жорстокіша за першу в його долі, наздоганяла.

Першу зупинку подорожні зробили у центрі переселенців у Запоріжжі. Тут, поки батьки були зі старшими дітьми, дідусь на руках заколисував шестимісячну Ізабеллу (на фото). Далі пролягла дорога до гостинного Прикарпаття. Запоріжців привітно зустріли, зігріли добрі люди, родині надали гуманітарну допомогу, вони у безпеці. Серце дідуся втішилось, що він зміг захистити найдорожчих від небезпеки. Проте воно болить, не втихає: рідну домівку знищила фашистська нечисть, чи ж буде куди повертатися…

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Сіємо, а значить, житимемо
Читати
Пальне — на вагу золота
Читати
Атомна енергетика протримається
Читати
Страждають найуразливіші
Читати
Навчання не має зупинятися
Читати
Нас підтримують
Читати
Братні держави не стоять осторонь
Читати
Трагедія в тилу
Читати
Головна скарбниця не порожня
Читати
Крадуть продовольство
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове