Архів
Субота,
7 травня 2022 року

№ 15 (19959)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  Версія для друку          На головну

А сіяти комусь же треба

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

На фото автора: фермер змінив плуг на автомат.

Серед фермерів, хліборобів у мене було чимало друзів. Чому було? Вони й тепер мої друзі... Але не всі живі. Після 24 лютого, коли прілий личак московського окупанта ступив на нашу землю, їхні долі, разом з долями багатьох українців, круто змінилися.

ДРУЖИВ я раніше, товаришую й донині з одним фермером, господарство якого нині опинилось на окупованій території. Обробляв він кількасот гектарів землі, мав невелику ферму молочної породи корів... Пишався й породою м’ясної худоби шаролє. Завів її після того, як наша газета опублікувала матеріал про Гонтарівку, де в дослідному господарстві розводили таку худобу.

А це зустрів я його в екіпіруванні, з автоматом за плечима. Служить тепер у ЗСУ. Їхнє село, що неподалік російсько-українського кордону, окупували в перші дні широкомасштабного московського вторгнення. Чоловік розповідає, як прилетіло в його господарство 18 снарядів. Що вони не потрощили, розграбували «визволителі» особисто. Техніку, автомобілі... «Навіть викрутки вкрали», — знизує плечима фермер.

Днями йду Харковом, а мене хтось гукає. Придивляюся — відомий у регіоні аграрій Віктор Звєрєв. Привіталися, обнялися. Господарство Віктора Олександровича спиналося на ноги майже два десятиліття на моїх очах. Він сіяв хліб, вирощував буряки, чим нині мало хто займається, звичайну колгоспну ферму зумів перетворити на суперсучасне молочне виробництво з доїльними залами, де всім керує комп’ютер. Тепер на місці ферми у селі Шестакове, що дорогою на Вовчанськ, самі руїни. Звєрєв каже, що ферму розбомбили з літаків, худоба загинула. Потім прийшли окупанти, роздерибанили трактори й комбайни.

— А про посівну щось думаєте? — запитую в надії на те, що бодай якась земля залишилася на вільній території.

— Яка посівна в окупації?— запитанням на запитання відповідає він.

Інший фермер, господарство якого теж на окупованій території, каже, що росіяни агітують за посівну, котра через цьогорічні дощі затяглася. Більшість впирається, бо у ситуації, коли там солярка коштує 60 грн за літр, а бензин — 70 грн, сіяти — то собі на збиток. Та й люди розуміють: «влада ЛНР-ДНР», як вона себе там, у Вовчанську, називає, що захоче, те й відбере... Перші дні, згадує фермер, коли на територію громади зайшли російські контрактники і строковики, вони відбирали автомобілі, трактори, грабувати будинки.

Але, напевне, найбільш багатостраждальною є Гусарівка, що на Балаклійщині. Наші її визволили, проте московити не полишають надії відбити село назад: майже щодня атакують. «Там горить усе, що ще не згоріло», — кажуть селяни. Під час окупації росіяни шість чоловіків спалили живцем. Люди пішли на ферму годувати худобу, а їх сприйняли за корегувальників вогню. Селян кинули в льохи, катували. А потім підпалили шини, котрі зазвичай на фермах використовують як тягар, аби притискати плівку на силосних ямах, і палаючими повкидали в льохи.

— Якщо порахувати кількість жертв на число населення, то, вочевидь, Гусарівка перевершить Бучу, — вважає місцевий житель.

Тим, кому дивом вдалося вирватися з окупованих районів, розповідають про грабунки, насильство... Серед населення розповсюджують інформацію, що Харків уже російський, Київ захоплено. Це робиться, аби зламати волю до спротиву.

Фермер Юрій Михайлов обробляв землю в Ізюмському й Богодухівському районах. Та, що на Ізюмщині, — нині під окупацією. Як і скрізь, техніку окупанти або вкрали, або пошкодили... Все, що можуть знищити, вони нищать. Здається, просто так, для задоволення.

На Богодухівщині ж фермер готується до посівної. Сіятиме просо, гречку, кукурудзу, соняшник... Працюватимуть дуже обережно, адже росіяни повсюдно застосовують дистанційне мінування. Летить, скажімо, «смерч» і розкидає міни по полях. Окрім цього, говорить Юрій Михайлов, важко буде провести весняні польові роботи економічно. Пально-мастильні матеріали дорогі, а ціни на збіжжя, найвірогідніше, будуть невисокими. Проблема й із механізаторами. Війна розкидала людей. Хто подався в евакуацію на захід країни, хтось утік ще далі, хтось пішов воювати...

А сіяти комусь же треба.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Сіємо, а значить, житимемо
Читати
Пальне — на вагу золота
Читати
Атомна енергетика протримається
Читати
Страждають найуразливіші
Читати
Навчання не має зупинятися
Читати
Нас підтримують
Читати
Братні держави не стоять осторонь
Читати
Трагедія в тилу
Читати
Головна скарбниця не порожня
Читати
Крадуть продовольство
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове