Вербиченька

Cторінку підготувала
Устина ГРЕЧАНЮК.

• Кохання, кохання

Скільки б рокiв вам не було

Наталія ВАТУЛЯ.

Полтавська область.

За своє життя ми багато чуємо розмов про кохання. І високих слів, і те, що воно небезпечна дорога... Оцінити правдивість цього можна тільки з віком. Справжню ціну любові: близькості, співчуття, взаємодопомоги — знають подружжя, які багато років прожили разом. Інколи жорстока доля вириває одного із суджених, прирікаючи іншого на самотність. Але буває, що у поважному віці одинока душа зустрічає подібну. Їх з’єднує зріле й надійне почуття. Не важливо, скільки маєте років, — ви заслуговуєте бути щасливими.

Анатолій Миколайович Луцай і Ніна Миколаївна Душко з міста Хорол і гадки не мали, що на схилі літ поєднають свої долі. У кожного були сім’я, діти…

...Спілкуєшся з цими людьми і забуваєш про їхній вік. Вони, як юні, кидають ніжні погляди один на одного, у кожному їхньому жесті —любов і шана. З тривогою говорять про те, що могли й не зустрітися, адже їх звів випадок. Обоє лишилися вдівцями і важко це переживали. Ніна Миколаївна два роки майже не виходила на люди — не відпускав біль від раптової смерті чоловіка. Анатолію Миколайовичу втрата дружини теж підірвала здоров’я. Після першої операції лікарі рекомендували якомога більше рухатися. Він так і робив, подорожував, жартує, топтобусом до найближчих сіл — Хвощівки, Вишняків і Петрівки. Через 10 років знову операція. Після неї жив, набираючись сил, у дочки. Зміцнівши, охоче виходив на прогулянки. Одного разу на лавочці біля будинку побачив знайому жінку, поруч якої сиділи дві її подруги. Розговорилися. Тоді й примітив Ніну Миколаївну. Потім іще кілька разів зустрілися тією ж компанією. А невдовзі Анатолій Миколайович запросив нову знайому на побачення, заспівавши при цьому відому пісню їхньої молодості про духовий оркестр, що грає у міському саду, і жінку на лавочці, біля якої немає вільного місця...

Від такої незвично запропонованої зустрічі Ніна Миколаївна не могла відмовитися. Їй подобався цей чоловік: акуратний, привітний, інтелігентний. Відтоді, зустрічаючись, вони день за днем ставали дедалі ближчими. Дарували одне одному душевне тепло, піклування у банальних, здавалося б, речах. Ніна ніяк не могла звикнути, що пальто їй подадуть, сумку піднесуть, смачну вечерю приготують. У своєму колишньому житті вона намагалася догодити насамперед родині: чоловікові, дітям, онукам, стареньким батькам. Працювала у дитячому садку Хорола, а останні 15 років перед виходом на пенсію — в аптеці. Словом, за житейськими проблемами ніколи було подумати й подбати саме про себе. Ніні Миколаївні вже за 60, а пісень, та ще й виконаних так душевно, їй ніхто не співав.

Своєю чергою завдяки Ніні Миколаївні Анатолій Миколайович відчув, що хтось, окрім дітей, онуків, правнуків, може ним дорожити, просто обійняти і говорити любі серцю слова. Він навіть ліпше став співати. Адже робив це для тієї, що принесла йому щастя, кохання і втіху. Співати він почав ще з армії, брав участь у самодіяльності. Працював фотокором у редакціях газет.

Вони довго не афішували своїх стосунків, а потім поєднали долі. Влітку мешкають у її будинку, а коли наступають холоди, перебираються до нього на квартиру. Все роблять разом: хатні справи, закупи у магазинах, на базарі. Прогулюються містом, узявшись за руки. А повернувшись, часто вечорами співають. Ніна Миколаївна теж любить пісні. Дехто із сусідів дивується: здебільшого доводиться чути суперечки чоловіків із жінками, а тут спів...

За свідченнями знайомих, Миколайович і Миколаївна аж помолодшали, стали стрункішими, ніби скинули з плечей тягар минулого. Миколайович обіймає свою Нінусечку, Нінульчика і від розчулення не стримує сліз. Зізнається: «Без Ніни, рідної душі, і день не день, і кіно не цікаве, навіть їсти самому не хочеться. Я щасливий, що на схилі літ не залишився самотнім, що комусь потрібний. Моє серце наповнює любов, а вона, як та теорема, яку треба доводити щодня. Це я й стараюся робити».

З ним погоджується Ніна Миколаївна: «Рідне плече на схилі літ ще дорожче, ніж замолоду. Не думайте, що кохання — це почуття для молодих, не зачиняйте перед ним двері».